Розділ 18. Софія

Я прокинулася у чудовому настрої, поглянувши на годинник я здивувалась, тільки восьма ранку... 

– Ось і подрімала... Так стоп, а де Дамір? Він так рано прокидається? 

Піднявши з ліжка я одягла халат та пішла у вітальню, там сидів батько та Дамір 

– Крихітко, ми тебе розбудили? - Дамір підійшов до мене та обійнявши за талію поцілував - доброго ранку, моя дівчинко 

– Доброго ранку, любий - я посміхнулася повністью ігноруючи тата 

– Привіт доню... 

– Привіт

– Думаю нам втрьом час поговорити – Дамір підштовхнув мене до дивану - будеш чай? 

– Буду, і про що нам час говорити? - сівши як можна далі від батька та притулилася спиною до чоловіка 

– Доню, я хочу вибачитися... За те... за те що в тебе не було дитинства, та ща те що бив 

– Тобто...? 

– Вибач мене, будь ласка... - він серйозно?

– Ти... ти настільки наївний? - я по - маленьку почала нервувати - ти, ти з самого дитинства знущався наді мною! Ти! Через тебе я боюсь коли будь хто просто піднімає руку! Це все через тебе! Я навіть Даміра боюсь, і ти вважаєш, що звичайного " вибач доню" вистачить?! Ти взагалі себе чуєш? - я не втрималась, так я зірвалась

– Соню,просто послухай...

– Ні, це ти татусю послухай, ти просто зробив з мого життя кошмар, я тебе просто ненавиджу 

– Соня! - Дамір не витримав та гримгув до мене – ти можеш послухати батька, 5 хвилин?! 

– Що я повинна слухати? Що?!  - я встала з дивану та подивилася на Даміра - як він буде розпинятися та вибачатися? Ти сам знаєш що він зі мною робив! - Дамір почав підходити до мене, все ближче і ближче, я відчуваю як моє серце почало битися сильніше,  боюсь що зараз Дамір просто розмажить мене по стінці 

– Сонь - тато також підійшов до мене взяв  за руку - просто вислухай, прошу

–У тебе 2 хвилини 

– Сонь, ти ж знаєш що людина починає жаліти про скоєне лише коли вже пізно...

– Що...? Що ти маєш на увазі? Про що ти?

– Якою смертю тато? Про що ти? - я була в шоці

– У мене рак доню, рак... 

Одне слово, і моє життя летить в безодню як і я, у мене потемніло в очах... У тата рак 

– Що? як? - запитала я коли все ж таки прийшла в себе 

– О так доню, 2 - га стадія, я не знаю чи виживу я, чи ні - не відомо - ми сіли на диван, вперше в житті я обійняла тата та потім взяла за руку, Дамір сів поряд зі мною та обійняв мене, як можна сильніше 

– Ти не думав лікуватися? на 2-їй стадії це можна вилікувати 

– Я буду лікуватись, але лікарі сказали що шанс вижити 50/50 

– Тат, ти зі завтрашнього дня починаєш лікуватись, це не обговорюється 

– Гаразд, ти мене пробачила? 

– Так, тату  

– Дякую доню - тато поцілував мене в лоб 

Ми ще довго гомоніли поки не прокинулась Вільдана, вона подала нам сигнал тим що почала плакати, я була настільки в своїх думках що навіть не почула їх плачу, мені Дамір сказав що йде за малою 

– Зачекай, у Даміра є дитина? - батько здивовано подивився на мене

– У нас з Даміром - так, я швидко полюбила як рідну, завжди любила дітей - Вільдана, їй скоро 10 місяців 

– Що? тобто? 

– У нас є донька, пап... 

– Донька... тобто? як?

– Пап, у Даміра є донька, колишня дружина покинула дитину та його

– Зрозумів, тобто це тепер у мене є онучка? - татові очі засяяли

– Так, їй 10 місяців

– А ось і ми - Дамір вийшов з малою на руках, вона посміхалася – Вільдана, познайомся зі своїм дідом 

– Привіт, я твій дід, Олег 

– Дід? - перепитала вона дитячим милим голосом 

– Так, сонечко 

– Тату, будеш чай ? 

– Так, Дамір, ти з нами?

– Звичайно, тільки я буду каву 

– Ніколи не зраджуєш своїм смакам 

Ми посиділи та погомоніли ще може години 2, тато вибачався довго, дуже довго. Ми вирішили що завтра тато їде до лікаря, провівши тата ми вирішили пройтись прогулятися, одягнувши малу ми пішли до найближчого парку 

– Не хочеш трохи повозити малечу? - я передала Дамірові візок з Вільданою а сама присіла на лавку 

– Все добре? ти бліда 

– Так, просто заморилась трохи 

– Ну так, стільки новин за день

– Все, йдемо далі 

– Ходімо 

Ми походили по парку та вирішили йти додому, маленька як завжди відключилася надто швидко. Після Даміра я побігла в душ, роздягнувшись та зайшовши до кабіни я ввімкнула воду, я відчула чоловічу руку на талії, неодмінно це був Дамір 

– Крихітко, яка ти зваблива у мене - він поцілував мене у шию - я так тебе хочу 

– Дамір - повернувшись обличчям до чоловіка та пошепки повторила його ім'я - я тебе також... 

– Тоді чекаю тебе в кімнаті - він поцілував мою шиб та вийшов з ванної, без нього стало так самотньо 

Коли я вийшла з душу в одному коротенькому халатику Дамір почав пожирати мене поглядом, його чорні очі просто горіли, коли він підійшов до мене занадто близько я побачила в його очах вибух... 

Вибух бажання та кохання, і я потонула в його пристрасті 

Дамір схопив мене під стегна та посадив мене на свій торс та я обійняла його ногами, я піддалась пепша та поцілувала його- мого найкращого чоловіка. Він поцілував мене у відповідь та посадив мене на стіл 

– Крихітка, як я тебе хочу, ти навіть не уявляєш - шепочить він мені на вухо 

– Бери - я сидівши на столі оголила повністю ногу 

– Ти сумніваєшся? 

– Ні 

– Все, без зайвих слів - він накрив мох губи своїми та пристрасно поцілував 

Я впершись руками в його сталеві груди відповіла на його поцілунок, в низу живота занило - тіло потребувало його, негайно! Терміново! Аравєв зрозумів все без слів. Немов хижий звір він зірвав з мене халатик та взявши на руки кинув на ліжко

– Розсунь ноги - я виконала його наказ, Дамір спустивши боксери дістав його, та провів по моїм вологим складкам - м, збуджена 

– Не дражни мене будь ласка - я благала його 

Не кажучи більше ні слова він війшов в мене, але настільки швидко що я навіть не встигла звикнути як він почав рухатись в мені, я по маленьку почала стогнати