Розділ 15. Дамір

Малої не має вже більше 15 хвилин. Ми з Ратміром балакаємо про своє, як тут мені надходить повідомлення 

"Твоя дівчина у нас, хочеш побачити її живою?" 

Я перечитав повідомлення знову і знову. Софія... Її викрали... 

– Друже, все добре? Ти блідий, що таке? 

– Софія... Її викрали

– Що? хто? 

– Читай - простягнув я телефон Ратміру 

– Зачекай, фото? 

– Що? - я подивився на нове повідомлення, там Соня, зі сльозами на очах, зв'язана, та зі синцями, сука вб'ю! 

– Дамір, агов, ти тут? 

– Тут, номер невідомий! Ратмір, підіймай всіх наших, ми повинні її знайти! 

– Заспокойся, відвези малечу до батька а сам їдть за старою адресою 

Через годину

Ми сиділи з Ратміром та ще з деякими людьми за нашим столом

– Та не нервуй ти, знайдемо - Ратмір підбадьорив мене 

– Знайдемо. Змій! 

– Шукаю, ще трішки залишилось

– Соколе, може вип'єш трохи? Розслабишся - до мене підійшов Звір 

– Звіре, який вбіса алкоголь? 

Ми сиділи та думали хто міг це зробити? Нестеренок? Він сидить. Її тато? Можливо 

– Значить так, зараз ви залишаєтесь тут та шукаєте всю інформацію, а я іду поговорю з татом Софії 

– Сам? - Ратмір підійшов до мене 

– Так, якщо виявиться що це він...

– Якщо так, то просто привези його сюди, а тут вже вирішемо що з ним робити 

– Гаразд - я схопив ключі зі столу та швидко направився до машини. Бля я ще ніколи так не нервував 

Я їхав півгодини, в багажнику біта, в бардачку пістолет, бляха цілий набір. Напевно я візьму пістолет, якщо ж все ж таки він її викрав,я його вб'ю

– Сука, бери ж ти слухавку! - гаркнув я коли Олег вже втретє не відповідає на дзвінок - я ж тобі той телефон засуну в - не встиг я договорити як мені надійшло повідомлення - якого?! - я побачив фото з Сонею, вона була непритомна. Після цього я вдарив по газам зі всієї дурі та швидко доїхав до котеджу Олега

– Даміре В'ячеславовичу, Вам не мож... - мене зупинила його охорона

– Звали з дороги! - я гаркнув до охоронця та направився до кабінету Олега - де ти, сука?! 

– Заспокойтеся

– Згинь з дороги, швидко!

– Агов, чого розкричався?! - тут я побачив його, усміхається тварина - що відбувається?

– Я обіцяв тебе вбити? - я направив пістолет на нього 

– Та що таке? - піднявши руки він подивився на мене 

– А то ти не знаєш, хочеш сказати викрадення Софії не твоїх рук справа? 

– Що? Ти що, головою поїхав? 

– Рота закрий, де вона? - я ривком опинився біля нього та зі всьою злості зарядив йому в пику 

– Агов, заспокойся. Ти реально думаєш що це я? я її все ж таки люблю! 

– Ти їдеш зараз зі мною! 

– Куди? 

– Туди! Сідай в машину, в мою машину ! 

– Чого це? 

– Ти не в тому становищі щоб мені запитаннями ставити! Швидко! 

– Добре 

Ми сіли в машину та поїхали. Всю дорогу він розпитутвав мене про неї, поки я не вибухнув 

– Завали свою пещеру, та їдь мовчки! На місці все дізнаєшся! 

– Слухай, це не я! 

– Це ти вже хлопцям будеш казати - я побачив як він збліднів 

– Кому? 

– Звірові, Змію, Бісові, і всім їхнім людям 

– Зачекай, я ж втратив тоді і твій товар і товар Звіра ( Ратміра ) - його почало трусити 

– Поки в нас одна проблема, він тобі і слова не скаже за товар, а тепер слухай! Якщо це не ти, то хто? У мене непає підстав тобі вірити 

– Вона - моя єдина дочка, хоч я поводився як придурок, але я її люблю! 

– Тон! Не з другом говориш 

– Слухай, мені наплювати 

– Наплювати буде тобі в лісі, якщо вияветься що це ти! 

– А тепер ти все ж таки послухай, я довірив тобі найцінніше - свою дочку, ти її втратив - на цьому слові я заходів його пристрелити 

– Вона жива! втратив це коли вона...

– Вибач, але все ж таки

– Що все ж таки? Я знайду хто це зробив, а ось ти, і пальцем не поворохнув би - після цих слів він закрився 

Доїхали ми швидко, кожна секунда була важливою 

– Слухай, а є інфа що хочуть за неї?  - задав логічне питання Змій 

– Ні, просто запитали і просто шлють фото 

– Доречі, я майже відстежив номер, і геолокацію

– Давай малий, постарайся... Будь ласка 

– Зроблю все! 

– Так так, які тут люди -  я не помітив як Ратмір повільно підійшов до Олега, бляха він же може його просто прибити 

– Чого тобі? - він прискіпливо подивився на нього

– Ти її викрав? - я завжди дивувався спокійності Ратміра, але він був таким до пори до часу 

– Ні - він дивився нв нього, прям в очі, в його очах я бачив страх, боїться тварюга - вона моя донька

– Донька? Яку ти бив?

– Це тебе не стосується 

– О це вже ні, його це стосується! - не витримав я 

– А він яким боком тут? - як мені хочеться зараз зарядити йому в пику, але тримаюсь 

– Таким, меньше запитань! Кажи, ти? 

– Ні, повторюю ще раз. Вона моя донечка, я її люблю - ти що як розпинається

– Окей, зараз запам'ятовуй! Якщо ти маєш до її зникнення хоч якесь відношення, ти - труп! - я просто вибухнув 

– Добре. Підключай своїх, будемо її шукати - Ратмір пішов до хлопців 

– Соколе! Я знайшов - Змій покликав мене 

– Номер? Адресу? Людину? 

– Все разом, 3 в 1 - він повернув до мене ноутбук

– Та ну... - Ратмір підійшов до нас

– Ця людина - вже мертва, я це влаштую - схопивши пістолет я напраивися на вихід 

– Зачекай - Ратмір гукнув мене - я з тобою, один ти не поїдеш. Біс, бери своїх. Їдемо! 

Схопивши свій пістолет він пішов зі мною. Ми сіли по машинам та поїхали на зустріч до цієї людини...