Малої не має вже більше 15 хвилин. Ми з Ратміром балакаємо про своє, як тут мені надходить повідомлення
"Твоя дівчина у нас, хочеш побачити її живою?"
Я перечитав повідомлення знову і знову. Софія... Її викрали...
– Друже, все добре? Ти блідий, що таке?
– Софія... Її викрали
– Що? хто?
– Читай - простягнув я телефон Ратміру
– Зачекай, фото?
– Що? - я подивився на нове повідомлення, там Соня, зі сльозами на очах, зв'язана, та зі синцями, сука вб'ю!
– Дамір, агов, ти тут?
– Тут, номер невідомий! Ратмір, підіймай всіх наших, ми повинні її знайти!
– Заспокойся, відвези малечу до батька а сам їдть за старою адресою
Через годину
Ми сиділи з Ратміром та ще з деякими людьми за нашим столом
– Та не нервуй ти, знайдемо - Ратмір підбадьорив мене
– Знайдемо. Змій!
– Шукаю, ще трішки залишилось
– Соколе, може вип'єш трохи? Розслабишся - до мене підійшов Звір
– Звіре, який вбіса алкоголь?
Ми сиділи та думали хто міг це зробити? Нестеренок? Він сидить. Її тато? Можливо
– Значить так, зараз ви залишаєтесь тут та шукаєте всю інформацію, а я іду поговорю з татом Софії
– Сам? - Ратмір підійшов до мене
– Так, якщо виявиться що це він...
– Якщо так, то просто привези його сюди, а тут вже вирішемо що з ним робити
– Гаразд - я схопив ключі зі столу та швидко направився до машини. Бля я ще ніколи так не нервував
Я їхав півгодини, в багажнику біта, в бардачку пістолет, бляха цілий набір. Напевно я візьму пістолет, якщо ж все ж таки він її викрав,я його вб'ю
– Сука, бери ж ти слухавку! - гаркнув я коли Олег вже втретє не відповідає на дзвінок - я ж тобі той телефон засуну в - не встиг я договорити як мені надійшло повідомлення - якого?! - я побачив фото з Сонею, вона була непритомна. Після цього я вдарив по газам зі всієї дурі та швидко доїхав до котеджу Олега
– Даміре В'ячеславовичу, Вам не мож... - мене зупинила його охорона
– Звали з дороги! - я гаркнув до охоронця та направився до кабінету Олега - де ти, сука?!
– Заспокойтеся
– Згинь з дороги, швидко!
– Агов, чого розкричався?! - тут я побачив його, усміхається тварина - що відбувається?
– Я обіцяв тебе вбити? - я направив пістолет на нього
– Та що таке? - піднявши руки він подивився на мене
– А то ти не знаєш, хочеш сказати викрадення Софії не твоїх рук справа?
– Що? Ти що, головою поїхав?
– Рота закрий, де вона? - я ривком опинився біля нього та зі всьою злості зарядив йому в пику
– Агов, заспокойся. Ти реально думаєш що це я? я її все ж таки люблю!
– Ти їдеш зараз зі мною!
– Куди?
– Туди! Сідай в машину, в мою машину !
– Чого це?
– Ти не в тому становищі щоб мені запитаннями ставити! Швидко!
– Добре
Ми сіли в машину та поїхали. Всю дорогу він розпитутвав мене про неї, поки я не вибухнув
– Завали свою пещеру, та їдь мовчки! На місці все дізнаєшся!
– Слухай, це не я!
– Це ти вже хлопцям будеш казати - я побачив як він збліднів
– Кому?
– Звірові, Змію, Бісові, і всім їхнім людям
– Зачекай, я ж втратив тоді і твій товар і товар Звіра ( Ратміра ) - його почало трусити
– Поки в нас одна проблема, він тобі і слова не скаже за товар, а тепер слухай! Якщо це не ти, то хто? У мене непає підстав тобі вірити
– Вона - моя єдина дочка, хоч я поводився як придурок, але я її люблю!
– Тон! Не з другом говориш
– Слухай, мені наплювати
– Наплювати буде тобі в лісі, якщо вияветься що це ти!
– А тепер ти все ж таки послухай, я довірив тобі найцінніше - свою дочку, ти її втратив - на цьому слові я заходів його пристрелити
– Вона жива! втратив це коли вона...
– Вибач, але все ж таки
– Що все ж таки? Я знайду хто це зробив, а ось ти, і пальцем не поворохнув би - після цих слів він закрився
Доїхали ми швидко, кожна секунда була важливою
– Слухай, а є інфа що хочуть за неї? - задав логічне питання Змій
– Ні, просто запитали і просто шлють фото
– Доречі, я майже відстежив номер, і геолокацію
– Давай малий, постарайся... Будь ласка
– Зроблю все!
– Так так, які тут люди - я не помітив як Ратмір повільно підійшов до Олега, бляха він же може його просто прибити
– Чого тобі? - він прискіпливо подивився на нього
– Ти її викрав? - я завжди дивувався спокійності Ратміра, але він був таким до пори до часу
– Ні - він дивився нв нього, прям в очі, в його очах я бачив страх, боїться тварюга - вона моя донька
– Донька? Яку ти бив?
– Це тебе не стосується
– О це вже ні, його це стосується! - не витримав я
– А він яким боком тут? - як мені хочеться зараз зарядити йому в пику, але тримаюсь
– Таким, меньше запитань! Кажи, ти?
– Ні, повторюю ще раз. Вона моя донечка, я її люблю - ти що як розпинається
– Окей, зараз запам'ятовуй! Якщо ти маєш до її зникнення хоч якесь відношення, ти - труп! - я просто вибухнув
– Добре. Підключай своїх, будемо її шукати - Ратмір пішов до хлопців
– Соколе! Я знайшов - Змій покликав мене
– Номер? Адресу? Людину?
– Все разом, 3 в 1 - він повернув до мене ноутбук
– Та ну... - Ратмір підійшов до нас
– Ця людина - вже мертва, я це влаштую - схопивши пістолет я напраивися на вихід
– Зачекай - Ратмір гукнув мене - я з тобою, один ти не поїдеш. Біс, бери своїх. Їдемо!
Схопивши свій пістолет він пішов зі мною. Ми сіли по машинам та поїхали на зустріч до цієї людини...