Розділ 13. Дамір

Вибачте що таааак довго не було розділів, всіх обіймаю

Ми сиділи та дивились фільм. Крихітка притулилася до мене та коли були страшні сцени вона ховала обличчя на моїх грудях 

– Закінчилось ? - вона запитала мене 

– Так, можем дивитись далі. Якщо ти так боїшся то чому погодилась дивитись жахи? - я з серйозністью подивився на Софію 

– Ти ж захотів 

– Хочеш щось інше? 

– Ні, дивимось це 

– Гаразд - не встиг я подивитись на екран як мені позвонили. Хм... невідомий номер - слухаю 

– Сумував? - почув я в слухавці до болі знайомий голос 

– Та ну... Ратмір?! не може бути? - мій найкращий друг 

– Так друже, як ти? 

– Та я нормально, ти скажи як ти? тебе ж... 

– Давай зустрінемось і поговоримо, ти зі своєю нареченою познайомиш, я зі своєю 

– Почекай, звідки ти...

– Ти забув що у нас спільні зв'язки? 

– Тоді на вихідних, в нашому будинку 

– Добре, доречі... Як Карім? 

– Ти вже знаєш? 

– Так 

– Давай при зустрічі? 

– Добре, на котру? 

– О першій у мене, а потім поїдемо? 

– Хресницю не забудь 

– Добре 

– Бувай 

– Бувай - я скинув та побачив погляд крихітки 

– Хто телефонував? 

– Ратмір, мій найкращий друг з дитинства

– Як я розумію, на вихідних ми познайомимось? 

– Так, він хрещений Вільдани 

– Чому ти про нього не розповідав? 

– Знаєш, на одній зустрічі наш спільний ворог був зі снайпером, Ратміра поранили, а потім я дізнався що його не стало... 

– Як ти тоді з ним говорив?  

– Це я дізнаюсь при особистій зустрічі, тому на вихідні нічого не плануй - я поцілував Софію у скроню і ми додивились фільм 

Ранок

– Даміре! Швидко! Сюди! - я прокинувся від того що крихітка кличе мене 

– Що сталося ?! - я залітаю до дитячої, здіки і доносились крики 

– Дивись - я побачив як Софія пустила Вільдану та вона пішла - вона ходить! - вона посміхнулася, а разом і з нею і я 

– Яка ж вона прекрасна - я присів біля малечі та простягнів руки, якщо б вона і впала то мені в руки - так, не падати - я посміявся разом з моєю крихіткою, коли Вільдана все ж таки знову впала в мої обійми 

– Так так так - ми одночасно обернулися - а ну акуратно поклади мою хресницю на місце - перед нами стояв Ратмір 

– Друже, привіт! Пів року не бачились! Як ти?  доречі, а як ти зайшов до квартири? - я запитав коли ми обійнялися 

– Двері замикати потрібно, і взагалі, я що не можу побачити свою улюблену та єдину хресницю? - він підняв Вільдану на руки та та усміхнулася йому - як ти маленька моя? тато з... - він запнувся коли подивився на Софію 

– Мамою - вона доповнила його фразу 

– Так, що ж будемо знайомитися? Я, Ратмір - він протягнув вільну руку крихітці - найкращий друг цього дурника, та хрещений - батько цього янголяти - він поцілував Вільдану в щічку 

– Чуєш, сам ти дурник - я штурханув його в плече 

– Ха ха, Софія, майбутня дружина Даміра - вона посміхнулася - і мати Вільдани

– Так... якщо ти зробиш як Юліана 

– Не зроблю, в цьому можеш бути впевненим

– Добре, якщо Дамір в тобі впевнений, тому і я можу 

– Можеш - нарешті  обізвався я - вона у мене найкраща

– Слухай, а коли поїдемо до Каріма? 

– Можна буде після дванадцяти дня, йому зараз треба спокій 

– Як він взагалі ? 

– Пам'ять втартив,точніше пів року останніх не пам'ятає 

– Ого, аж настільки? 

– Так 

– Тепер розповідай, що тоді сталося ? 

– Ех, ну слухай - ми пішли на кухню, маленька зробила нам кави, сама ж взяла Вільдану на руки та сіла поруч - тоді я потрапив до лікарні, Нестеренко міг мене вбити, тому мені потрібно було на 6 місяців зникнути. Нестеренко вже сидить, тому я зараз тут, так маленька? - Ратмір погладив Вільадночку по щоці - я иак сумував за тобою - він взяв її на руки та малеча одразу обійняла його 

– Скажіть Ратміре, а що ви знаєте про Юліану? - маленька сказала ім'я від якого нас перекосило одночасно 

– По - перше, до мене на "ти". По - друге, а чому тобі так цікаво ?