Розділ 12. Софія

– Карім... - чоловік років 45 -ти підбіг до нас 

– Що сталося?! - Дамір підійшов до лікаря та притримав його, тому що той ризикував ось - ось впасти 

– Карім В'ячеславович прийшов до тями 

– Що? Як він... - я засипала його питаннями

– Ви можете до нього зайти, але на 5 хвилин, тому що він все ще слабкий, і йому можна переживати тільки приємні емоції, і ще одне... - але ми вже його не чули 

– Дякуємо - ми швидко побігли до Каріма та побачили його стан... Ого 

– Добрий день - Карім повернув до нас голову та посміхнувся

– Привітик Каріме - я з Даміром дивились на його синці та гематоми - як ти? 

– Більш менш 

– Доречі - Дамір підсів до нього на ліжко - у Каріни є для тебе новина 

– Каріни? Зачекайте, Ви взагалі хто?  - Карім подивився на мене 

– Тобто... 

– Я не знаю Вас 

– Що? - я подивилась на Даміра 

– Дамір, хто ця мила дівчина ? 

– Моя дружина, майже 

– Тобто наречена? 

– Так, скажи ти Каріну пам'ятаєш? 

– Так, вона моя дівчина 

– Виходить ти тільки Софію не пам'ятаєш? 

– Вас зовуть Софія? 

– Так 

– Шкода що я Вас не пам'ятаю - він усміхнувся 

– Можна на "ти" я ще не така стара 

– Добре, а скільки в... тобі? 

– 18 

– Ти ж казав що для тебе різниця в 10 років - це табу - Карім подивився на брата

– Знаєш, кохання тебе змінює, і змінює твої принципи - сказав Дамір дивлячись у вікно 

– Карім! - ми обернулись і побачили Каріну 

– Кохана, як ти? - Карім усміхнувся ще більше 

– Я нормально, точніше... 

– Ви поговоріть а ми поїдемо, нам час - Дамір обійнявши мене за талію та повів на вихід 

– Куди? 

– До лікаря маленька, до лікаря 

– Гаразд... 

Ми вийшли з Даміром та мовчки пройшли до кабінету гінеколога. Мій чоловік залишився за дверима, а я пройшла до кабінету 

хм... лікар виявився чоловік, головне - аби про це не дізнався Дамір 

– Так... Софія Олегівна, проходьте та сідайте на крісло 

– Добре - я сіла та гінеколог почав огляд 

– Що ж я можу сказати - почав лікар коли огляд закінчився - Ваші минулі результати не дуже потішні 

– Так, я це знаю 

– І я хочу сказати що вони помилкові 

– Що....

– Скажу по іншому. Ви, можете мати дітей, у вас такий організм що ви можете і двійню народити одразу 

Моїм радощам не було меж. Я здорова! Я зможу Даміру подарувати дитину! Господи яка я рада ! 

– Лікарю, це точно? - запитала я, а серце колотило 

– Точніше не буває! Вітаю вас 

– Дякую, боже дякую - прошепотіла я 

– Допобачення 

До Даміра я вийшла зі сльозами на очах 

– Крихітко, що сказали? Кажи, не мовчи будь ласка

– Даміре, я здорова 

– Тобто? 

– Я зможу завагітніти і народити здорову дитину - я посміхнулась через сльози 

– Крихітко, я такий щасливий - він мене обійняв та підняв - я тебе кохаю 

– Я тебе також - я поцілувала його 

– Тепер їдемо додому, тому що ми тату навіть нічого не пояснили 

– Добре, поїхали 

Ми зайшли до Каріма та попрощалися 

Через 3 години

– Яка аварія Даміре? 

– Тат, звичайна, але Карім живий та вже прийшов до тями 

– Але чому не сказали? 

– В'ячеслав Рустамовичу, ми боялися, у вас серце 

– Але ви повинні були сказати,добре... все обійшлося

– Доречі, я здорова і ми зможемо вам подарувати внука або внучку 

– Зачекай, ти здорова? 

– Так 

– Вітаю, а точно не вагітна? - він з надією подивився на мене

– Точно. Я сказала Дамірові, після 20-ти...

– Добре, але ви ж скажете... 

– Скажемо 

Забравши Вільдану ми поїхали додому, на цей раз я держала її на руках. Я таааак сумувала за нею, мені не вистачало її оченят та посмішки, дивно... Таке відчуття що вона мені рідна 

– Крихітко, ти не проти якщо ми заїдемо та візьмемо піцу? 

– Добре, подивимось фільм ? 

– Звичайно, а ще я візьму вино... - він подивився на мене ніжним поглядом та поцілував руку - і ми провелемо незабутній вечір 

– Добре - я поцілувала його та обійняла малечу 

– Донечка.... - та ну? я тільки що це сказала ? 

Я довго дивилась на неї, вона на мене... Її очі темні та гарні 

– Дівчатка, я тут - Дамір поклавши пакети з продуками на заднє сидіння зачинив двері та сів вперед 

– Я назвала її донечкою

– Справді? А вона? 

– Нічого не сказала 

– Матусю.... - несміливий голос змусив нас подивитися на маленьку 

– Крихітко..... - Дамір поливився на доньку та його погляд став м'ягчий 

– Тато.... 

– Моя маленька розмовляє - я подивилася на Даміра та на Вільданку - яка ти хороша - ми обійняли та одночасно поцілували її в щічку. Вона почала сміятися, її сміх... Дитячий та прекрасний

– Знаєш Даміре... Такі моменти я хочу переживати дуже часто, вони справжні та емоційні 

– Крихітко, народи нам дитину... 

– Я ж сказала після 20 - ти.... Не раніше ( від автор спойлер: ох як вона помиляється ) 

– Гаразд  - він поцілував мене та ми поїхали 

Хм... Дитина - це маленька людина яка змушує мене посміхатись, всі діти яких я няньчила раніше вже підросли. Я не помітила як малеча заснула у мене на руках, ми вирішили її не будити тому занесли до квартири та пепеодягувши одразу поклали її в ліжечко, самі ж пішли до вітальні з телевізором 

– Що хочеш дивитися - запитав Дамір наливаючи вино на кухні 

– Не знаю, хочу довіритись твоєму смаку - я підійшла та обійняла його ззаду

– Крихітко, якщо ти довіришся моєму смаку то ми подивимось фільм жахів - не дуже люблю фільми жахів, але... 

– Добре, фільм жахів так фільм жахів - я підняла його руку якою він упирався в стільницю та встала навпроти нього - який ти хочеш? 

– Крихітко... я хочу тебе - він поцілував мене і я відповіла - яка ти чудова - він посадив мене на стільницю та поклав руки на сідниці - я тебе кохаю 

– Я тебе також - обійнявши шию Даміра руками я цілувала його, палко та пристрасно