Розділ 11. Дамір

Зранку мене розбудив дзвінок. Тато, чорт... Ми ж навіть не пояснили нічого, і на ніч не з'явилися

– Так ? 

– Даміре, ми з Вільданою чекаємо вас, ви де? 

– Ми за містом, скоро будемо 

– Можете не квапитись, тільки сьома година, поспіть, просто хотів дізнатись чи з вами все гаразд. Доречі, ти не знаєш де Карім? Я не можу до нього дозвонитись ще з вечора - ми ж нічого не сказали татові... 

– Так а він телефон розбив, коли в квартиру підіймався 

– А добре, тоді ви приїдете, і я поїду до нього, треба поговорити 

– Гаразд, бувай

– Бувай сину 

Я дивився на Софію, вона спала, міцно та так ніжно. Я не хотів вчора бути перед нею слабким, але я просто вже не міг вивезти, спочатку брат, потім дівчина брата в лікарні... 

Коли телефон Софії задзвонив я одразу вимкнув звук, телефонували з лікарні

– Так 

– Вибачте що турбуємо з лікарні, але це терміново 

– Я вас слухаю - подивившись на маленьку я впевнився що вона спить 

– Каріна Григоренко, її стан погіршився, точніше 

– Точніше... 

– Стан дитини 

– Дитини? 

– Можете в найближчі 4 години бути в лікарні ?

– Гаразд, будемо 

– Допобачення 

– Допобачення

Я встав та пішов готувати сніданок, з голови не йшли слова лікаря про дитину, і про те що її стан погіршився... Тобто Каріна вагітна, чи була? Треба поїхати терміноао та дізнатись 

– Любий, доброго ранку - крихітка зайшла на кухню та обійняла мене ззаду 

– Доброго - я сам того не очікував але дуже різко обернувся, крихітка відскочила та закрила лице руками - крихітко, ти чого? 

– П...про...просто - вона почала захлинатись від сліз 

– Тихо, тихо. Заспокойся - я обійняв маленьку - тихо, я поряд, не бійся 

– Фух... 

– Заспокоїлась? 

– Н...н..ні - новий потік сліз знову покотились з її очей - я б..боюсь. Про...просто коли я т...так робила в дитинстві... тат...тато бив мене... він терпіти не міг коли я торкалася його 

– Маленька, мене ти можеш торкатись весь час, я навпаки буду задоволений. Все кртхітко, не плач 

– П... постараюсь

– Все, вдих - видих. Ти ж у мене молодчинка та найкраща, згадай нашу першу зустріч 

– Ха, пам'ятаю - через сльози вона посміхнулась 

13 років тому

Я сам пам'ятаю цей день. Ранковий день, я сидів та дивився на небо. Декілька днів тому я втратив дідуся, це сталось на моїх очах... Тоді мені було 15 років, я вже знав чим займається моя сім'я, я сидів з татом та дідусем на якійсь важливій зустрічі. Чесно? Не пам'ятаю про що розмовляли але я чітко запам'ятав момент коли ми з дідусем стояли на терасі та дивились на море розмовляючи про все на світі ( що бувало доволі часто) . В один момент я почув вистріл та дідусь уже був у мене на руках... Але сам я не відчув болі яку мені зробила куля, тому що вона зачепила і мене, але не смертельно. А ось діда зачепило насмерть... 

– Звір! Даміре, що відбулося?! - бізнес - партнер батька підбіг до мене 

– Змій, він у шоці! Що він тобі зараз розповість 

Знайомство

– А що ти тут робиш? - до мене підбігла дівчинка, на вигляд їй було років 5, це мабуть донька Олега. Тато був на переговорах, я знав що в нього є донька 

– Сумую - я подтвився на неї, гарне лице янголятка, пугкі губки та блакитні очі - а ти що? 

– Я тут живу, а чому сумуєш? - кмітлива, прикольна така 

– В мене дідуся не стало, на моїх очах - я знову подивився на землю. Так, для мене це болюча тема, але дія цієї малої мене здивувала

– Не сумуй, я також втратила дідуся рік тому... 

– А я декілька днів тому 

– Тримай, це в пам'ять про твого дідуся - вона простягнула мені квіти які зірвала біля лавки на якій ми сиділи 

– Дякую, як тебе зовуть? 

– Софія - вона простягнула руку - а ти...

– Дамір, приємно познайомитись - я потиснув її маленьку руку. Її рукав задерся та я помітив синець на руці, дивно але я не сконцитрувався на ньому., ну діти, мало чого вдарилася. Потім я побачив синець на обличчі. Що блять?! Я тоді вже напрягся - а що за синці? 

– А... бігала та з хлопчиком зіткнулася - хоч це і звучало правдиво але нотки сумніву закралися

– Добре 

– Дамір! Софія! - тато кликав нас 

– Ми тут - ми одізвались одночасно 

– Софія, ти не проти якщо ми тебе заберемо на деякий час, тато буде у відрядженні 

– Т...Так - вона посміхнулася, яка ж гарна в неї посмішка 

– Тоді їдемо 

– А з татом попрощатись ? - вона ображено та жартівливо надула губки та подивилась на нас 

– Гаразд, біжи 

– Чому ми її забираємо? - запитав я у тата коли ми залишилися наодинці 

– Так треба 

Сьогодення 

– Це було чудово - вона усміхнулась 

– Крихітко, це звичайно чудово, але ми повинні бути в лікарні через годину 

– Навіщо? 

– Ти знала що Каріна вагітна, або була? 

– В... вагітна? - її очі округлились 

– Так, дзвонив лікар, казав що стан дитини погіршився 

– Огоооо 

– Тому худко збирайся 

– В мене речей немає, вчорашні речі лікарнею пропахли 

– Гаразд, тоді швидко в душ, а речі я замовлю 

– Гаразд - маленька швидко побігла до ванної 

Замовивши маленькій топ з шортами. Я пішов на кухню та зробив все ж таки каву, мені і Соні 

– Я все 

– Я вже і речі забрав - вручивши їй пакет я сам пішов в душ 

2 години потому

Стоявши перед лікарем ми були в шоці 

– Лікарю, це не може бути помилка? 

– Ні, я впевнений на всі сто 

– Ігор Сергійович, а лікар не міг би Софію Олегівну оглянути ? - так, за здоров'я крихітки візьмемось трохи раніше

– Що? Даміре... 

– Це не обговорюється 

– Так, але треба дізнатись коли є вільні місця - лікар щось подивився в документах 

– Гаразд, якщо що номер телефону мій є 

– Є - лікар пішов 

– Ти віриш в це? 

– Дитина вижила, хоча після таких нервів це диво - ми посміхнулись 

– Даміре В'ячеславовичу, Софія Олегівна! Терміново! - до нас підбіг головний лікар який лікував Каріма