Розділ 9. Дамір

Післязавтра крихітка стане моєю дружиною, скільки років я про це мріяв. І ось будь ласка, мою доньку вона полюбила як рідну... 

Але є одне "але"... 

Тато крихітки її бив, сука якого?! Я йому особисто виломаю руки, наскільки я знаю у нього є жінка. Ні, не матір Софійки, а друга, і це як не дивно жінка молодша на 10 років, чого я ще очукавав? Він завжди обирав молодше, він просто придурок... 

Через нього у крихітки страхи, що я її вдарю чи ще щось, вона мене боїться, і я це відчуваю, я її дуже добре знаю, тому я відчуваю все 

Я подивився на Софію, така гарна та ніжна, але її синець на руці дає знати що її батько кінь педальний, як можна бити це чудо? Я хочу показати їй увесь світ, я хочу зробити її щасливою, аби вона посміхалась та плакала від щастя. Вона - моя, назавжди, добре що вона за мене вийшла, але якщо б її тато продав би її комусь іншому? вбив би обох 

Я почув як малеча почала плакати, я підірвався та швидко пішов до маленької, побачивши мене вона усміхнулась, яка ж гарна. Хочеться і з Софією спільних дітей, після весілля ми візьмемось за її здоров'я 

– Ох маленька, ти вже важкенька - я взяв Вільдану на руки та поцілував в щічку, Соня все ж таки права, вона як булка, я відніс її на кухню, але вона їсти поки що не хотіла - ну ні, тільки не підгузок - я видихнув але діватись нікуди, треба  

Змінивши підгузок я знову посадив малечу та почав годувати, ось тепер вона їла як востаннє, я держав бутилочку та пив каву, за всі 9 місяців я багато чому навчився, чи проводе Вільдана час з мамою? Ні, я позбавив її батьківских прав, дякуючи адвокату,

– І знову снідаєте - крихітка зайшла на кухню до нас, просто прекрасна 

– Звичайно - коли вона підійшла я її поцілував - доречі, я рідко бачу аби ти снідала, обідала тим паче 

– А... хах - ось цей незграбний смішок щось означає 

– Що за смішок? - маленька заломувала пальці та її очі бігали - Маленька? 

– Тато забороняв... 

– Тобто? Їсти забороняв? - він що геть? 

– Т..так 

– Крихітко, погодуй Вільданочку, а я скоро приїду, і сама поснідай - я поцілував її в лоб та почав збиратись 

– Ти куди? 

– Мені час, я скоро буду, тому що ділова зустріч чекати не буде, все дівчатка - я поцілував Софійку і малечу - люблю вас 

– І ми тебе 

Звичайно, ніяка ділова зустріч мене не чакала в найближчі 3 години. Я поїхав до Олега, час розплачуватись за всю біль яку терпіла Соня. Не дивлячись на те що Олег жив більше сотні кілометрів від нас, я доїхав швидко, тому що гнав 180 км/г 

Увірвавшись до кабінету я одазу гаркнув 

– Я тобі зараз руки відірву! 

– Зять, чого кіпішуєш? - він встав та підвйшов до мене 

–Якого хера ти її бив та мучив голодом?!  

– Кого? - я не витримав та кулаком зарядив йому в пику він відкинувся назад в крісло - ти що здурів?! Ти що робиш?! 

– Це ти що робиш?! Вона боїться мене, через тебе! Вона боїться що я її вдарю! Тому що ти її бив... 

– Бив, бо вона просто хвойда 

– Завались нахуй! Завались, бо будеш в лісі кричати 

– Як ти смієш?! 

– Слухай, тобі нагадати через що Софійка стала моя ?! Наші ж хлопці тебе розірвуть ! 

– Гаразд, від мене ти чого хочеш? 

– Аби ти ніколи не торкався своїми руками Соню 

– Вона моя донька! 

– Вона скоро стане МОЄЮ дружиною! І ти більше нічого не зможеш їй сказати, тому прогу, хоч на весіллі вдай що ти любиш свою дочку, і зникай з життя! 

– Я подумаю 

– Ти хочеш познайомитись зі всіма лісамм України? І ти не знаєш який їз них буде твоїм останнім - я почав давити на нього, я знаю що він мене боїться, адже знає що я слів на вітер не кидаю

– Добре 

– Сподіваюсь що ти мене почув, і я хочу аби ви при мені поговорили на цю тему, і ти на колінах будеш просити її прощення за все 

– Та хто ти сопляк такий... - не встиг він договорити як я направив пістолет на нього 

– Ще хоч слово, і я тебе пристрелю 

– Гаразд 

– Після весілля, у нас вдома 

– Чепез 3 дні після весілля 

– Домовились 

Я зібрався та поїхав на роботу, все ж таки через пів години зустріч, і якщо вона пройде погано, я втрачу багато що 

                                 Після зустрічі  

Я був в не собі від радості, зустріч пройшла чудово. Мені позвонила Каріна 

– Так ? 

– Дамір... - Каріна плакала 

– Заспокойся, що сталось ? 

– Карім... Аварія, автівка вщент... 

– Де він? 

– В реанімації, стан критичний 

– Центральна? 

– Так 

– Скоро будемо 

– Добре 

Я швидко набрав тата 

– Так сину 

– Тат, можеш побути з Вільданою? Нам з Софією треба від'їхати

– Добре, я скоро приїду - пощастило що тато живе поряд 

Через півгодини ми вже стояли біля реанімації. Софія заспокоювала Каріну, я ходив туди сюди...