Я ТЕБЕ НАПИСАЛА

     Любовний роман \ фантастика

В ІМ’Я ДОБРА.

 В ІМ’Я КОХАННЯ.

                                               Присвячено всім закоханим на планеті Земля.

 Жила-була дівчинка в одному із міст Європи, яка була дуже щаслива, доки поруч з нею були її мама і тато, яких вона любила понад усе на світі, а вони любили її ще дужче. БУЛА… Доки доля не розпорядилась по своєму і на довгі роки позбавила її і щастя, і батьків. Звали її Емілі і було їй п’ять років, коли сталась жахлива автокатастрофа, яка забрала життя її батьків. Вона в подальшому дивувалась і не розуміла, чому не померла разом з найдорожчими її серцю людьми, так як в той момент також була з ними в авто. Це було найбільшим горем у її житті, яке з тих пір не покидало її.

  Хоча насправді усе не було так уже погано. Після похорону Емілі до себе забрала її бабуся Хелен, яка також дуже любила її. Хоча Емілі ніколи не знала своєї бабусі, бо її батьки чомусь ніколи не розповідали їй про бабусю, проте Емілі дуже швидко переконалась, що бабуся найдобріша людина у світі, тому полюбила її. Бабуся Хелен робила все, що в її силах, щоб якось замінити Емілі батьків, але це не завжди у неї виходило. А ще Емілі дивувала та обставина, що її бабуся жила самітницею і майже ніколи ні з ким не спілкувалась, а сусіди обходили її стороною і весь час шептались, коли вона з бабусею йшли вулицею. Емілі не раз запитувала про це бабусю, чому люди не любили її, бо ж вона була наче янгол – найдобріша істота у світі. Бабуся посміхалась і відповідала, що люди заздрять їй, бо вона не така, як решта людей.

-  А я?.. Яка я? – запитала здивовано маленька Емілі.

-  Ти, моя квіточко, - погладивши її по голівці, відповіла бабуся, - Ти така ж, як і я.

-  А я теж добра?

-  Так, моя люба, дуже часто в майбутньому ти жертвуватимеш собою заради інших дорогих тобі людей.

  Звісно, що маленька Емілі нічого не розуміла, та бабуся казала, що колись, коли вона підросте, то тоді усе зрозуміє.

  Часто потім Емілі згадувала, якою винахідницею була бабуся. Вона любила готувати різні ласощі, яких тільки душа забажає, назв яких вона навіть не встигала запам’ятовувати. Тож онучка ніколи не була голодною. А які сукні вона їй шила власноруч. Правда Емілі ніколи не бачила, коли бабуся встигає все по господарству, яке у неї було чималим – і кролі, і кури, і гуси, і кізка, і дві кицьки. Був ще чималий садок і невеликий город, де у бабусі росли і манили різними пахощами і фрукти, і овочі, і незлічена кількість різноманітних квітів, що квітли, починаючи з ранньої весни аж до пізньої осені. Вийшовши в садок, Емілі часто уявляла, шо потрапляла в казковий світ і гралась там до самого вечора своєю улюбленою лялькою, яку зробила їй бабуся власноруч.

  Та несподівано бабуся захворіла. Емілі відчула, що скоро її життя знову зміниться.

-  Бідне ти моє янголятко, - промовляла хвора бабуся.

Через місяць бабусі не стало. Емілі дуже побивалась, бо ж їй виповнилось тільки шість, а люба бабуся так і не відвела її ні разу до школи, про яку дуже часто розповідала їй, хоч і встигла навчити її читати і писати. За це Емілі була їй дуже вдячна. А ще бабуся привила їй любов до читання книжок, де вони разом переживали стільки  неймовірних пригод – бігали по джунглях разом з Тарзаном, з Мауглі, переносились на інші планети з героями Джона Нормана та Ліна Картера і там вивчали нові світи, плавали по морях разом з героями Жуля Верна, подорожували до таємничого острова та до місяця, в глиб Землі, а також розслідували загадкові злочини разом із Шерлоком Холмсом. Фантазії і пригоди стали невід’ємною частиною її життя і більше ніколи не покинуть її, на відміну від людей, яких вона дуже любила.

Коли бабусю поховали, по Емілі приїхала її тітка – рідна сестра її батька, з якою її родина теж не спілкувалась і Емілі раніше її також не бачила. Вона одразу незлюбила свою, як вона потім казала, непутящу племінницю. Емілі забилась в куток і не хотіла нікуди йти з цією злою тітонькою, але та не церемонилась і не умовляла, як бабуся колись, вона схопила її за маленьку ручку і сильно потягнула, від чого у Емілі потім ще три дні боліла рука. Отак почалось її НОВЕ жахливе життя. Тітка була незаміжня та мала таке ж прізвище, як і батько Емілі, але жила із своєю донькою, яка була старшою за Емілі на цілий рік і більшою, як тоді здавалось Емілі, в два рази. Кузина одразу показала Емілі її місце, коли Емілі несміливо зайшла до їх невеличкого будинку і присіла скраю на диванчик, кузина боляче вдарила її, мовляв, що це її диванчик і , щоб вона - приблуда, тобто Емілі, більше ніколи не сміла сідати туди. Емілі, мало не плачучи, потерла вдарене місце, але стримала сльози. Вона зрозуміла до яких людей потрапила, тому вважала, що вони не варті її сліз, яких вона пролила вже занадто багато в своєму ще такому короткому житті. Емілі оглянулась, щоб хоч кудись сісти, але кузина угадала її думку і сказала, що в цій кімнаті їй немає місця, щоб вона йшла на горище. Тітка засміялась. Емілі більше нічого не лишалось, як піти на горище. Важка кришка люка зі скрипом відчинилась, там було темно і страшно. Зціпивши зуби вона зайшла туди і одразу у темряві перечепилась і впала. Вона хотіла було заплакати, бо терпіти такі знущання вже не було сил. Ніхто і ніколи не бив її, навіть не кричав на неї, а тут її побили вже двічі за день. Але вона зібралась із силами і згадала слова бабусі про те, що вона добра і повинна жертвувати собою.