Розділ 19 "Сказати дещо дурне"

Голосна музика знову огорнула усю школу, а від сильних бітів тряслися вікна. Школярі продовжили відриватися, спілкуватися і об’їдати стіл. Хлопець стояв біля своєї сестри й досі намагався заспокоїтись після поцілунку в щоку. Це натяк на почуття? Чи їй просто захотілося це зробити… У них в родині поширені поцілунки у чоло або щоки, можливо це подяка за танець? Думки роїлися в його голові поки він не зрозумів, що дівчинки вже давно немає у залі.

- Еш… Ти не знаєш де Саша? – спитав він невпевнено на вухо своїй сестрі. Вона відірвалася від діалогу зі старшими дівчатами.

- Не знаю. Я лише бачила, як вона виходила із залу. Іди в коридорі подивись. – після чого вона знову продовжила розмовляти з подругами, не задумуючись про щось погане. Але в душі Ліама скреблись коти, щось не давало йому спокою, тож він вирішив вийти й перевірити.

Хлопець швидко рухався не звертаючи уваги на натовп, який штовхав його й кричав на вуха. Але він нічого не чув й нічого не відчував, у голові гуділо від поганого передчуття і лише серце ніби чуло й билося в біти гучної музики. Добравшись до дверей Ліам сковтнув страх змішаний з панікою й вийшов із зали. В коридорі було тихо й темно, чулося лише гупання музики й тихий сміх, тут було прохолодніше й дихати стало легше. Ліам глибоко вдихнув заспокоюючи серце, в коридорі було пусто, лише охоронець сидів недалеко від дверей.

- Вибачте, ви не бачили тут Олександру Мур? – тихо запитав Ліам у охоронця сподіваючись, що він дасть позитивну відповідь.

- Вона кілька хвилин назад пішла на третій поверх, можливо у ваш клас. – своїм звичайним хриплим, але добрим голосом відповів охоронець. Він знав Ліама, як найкращого друга Саші, бо вони майже завжди ходять разом, виходять зі школи й прощаються або вітаються, а Саша іноді з ним перекидається парою слів.

- Добре, дякую вам. – Ліаму стало трохи спокійніше, якщо він так спокійно про це сказав, значить можливо вона в безпеці. Він швидко побіг до сходів й піднявся на 3 поверх. Як тільки він ступив на останню сходинку то почув голосну й не дуже веселу розмову десь в кінці коридору, ехо якої доходило до нього лише шумом. Серце знову стало скажено битись, пульс відчувався навіть на зап’ястках, а у вухах гуділо. Хлопець направився туди, під дією паніки він зовсім забув про небезпеку й страх. У темряві він розгледів знайому фігуру, голоси було чути краще й він з впевненістю міг сказати, що це Саша. Дівча було притиснуте до стіни високою фігурою, вона йому щось грубо казала, але її ноги та руки були стиснуті магією через що вона не могла поворухнутись. «Алекс» подумав про себе Ліам, в голову вдарив адреналін і він зі всіх ніг побіг до них. Все одно, що між ними відбувається, краще перестрахуватись.

- Саша… моя маленька дівчинка. – хлопець тримав у пальцях її підборіддя, їх обличчя були в парі сантиметрах одне від одного, він майже шепотів. – Подивись на себе, ти така тендітна, коли не можеш розмахувати ручками. – він насмішкувато посміхнувся й наблизив свої губи ще ближче до неї.

- Пусти мене, бісів збоченець! – Саша зі всієї сили вдарила його головою, від чого той похитнувся, будучи сильно сп'янілим й ледве стоячим на ногах. Він розізлився й схопив її за горло. Дівчина тихо захрипіла, а Алекс сильніше стиснув магію на її руках й ногах. Саша не могла нічого зробити, на її ріг був надітий мішечок з поролону, що блокував її магію, цей паршивець підготувався, він планував цю «розмову».

- Сука… я змушу тебе бути зі мною. Лише я підходжу тобі. – з насмішкою прошипів він крізь зуби.

- Іди у сраку, виродку! – прохрипіла вона.

Швидкі й гучні кроки стали наближатись до них. Коли дівчинка почула їх їй забракло дихання, вона подумала, що друзі Алекса прийшли познущатися з неї разом із ним. Старший різко зиркнув у сторону темного коридору, від злості й напруження на його чолі розбухла вена. Він побачив обриси фігури, що швидко до нього наближалась, але в очах було усе настільки розпливчато, що він зміг розгледіти обличчя лише коли Ліам встав між ним та Сашею. Вдаривши його по руці, змушуючи відпустити горло дівчинки, хлопець наблизився трохи ближче до неї, затуляючи її своєю спиною.

- Залиш її. – Голосно й різко відрізав Ліам прямо йому в обличчя, сподіваючись, що його голос не сильно тремтить. Звичайно його зовнішність ніяк не виглядала небезпечною або грубою, на відміну від Алекса, але він впевнено й з ворожістю тримав погляд з його лютими очима.

- Ліам?! Що ти… - Дівчина не знала як реагувати на його несподіване появлення, він ніби герой з фільму. Вона була рада й налякана одночасно, вона розуміла, що бійки не минути, але битися збиралася вона. Алексу це зовсім не сподобалось і його кулаки стиснулись.

- Лярво! Іди звідси, сопляк!

- Що ти собі дозволяєш? Відпусти її! – Ліам спробував відштовхнути його, але той лише трохи похитнувся назад й одразу замахнувся кулаком. Лють охопила його тіло.

- Ліаме, відійди! – лише встигла крикнути Саша за спиною хлопця, та він не відійшов. Він не дозволить подрузі прийняти удар на себе. За секунду Ліам відчув гарячий сплеск болю на щоці, а в роті з’явився металічний присмак. В цей момент адреналін знову вдарив в голову і, поки старший намагався втримати рівновагу після нападу, Ліам зі всієї сили вдарив його ногою у живіт. Алекс з хриплим криком відлетів на пару сантиметрів і впав на спину. Його магія почала потрохи зникати. Погляд Ліама став затуманеним, він не роздумуючи тихо підійшов до п’яного хлопця й знову сильно вдарив його ногою в руку, той скрикнув від болю. Не розбираючи рухів він хапає Ліама за ногу й повалює на землю поряд з собою, після чого замахується й б’є його ліктем. Чорнявий лише тихо схрипнув відчуваючи кров на губах й одразу відповів кулаком у обличчя. Саша скрикувала кожного разу, коли Ліам отримував черговий удар, вона могла лише дивитись на цю бійку від чого у її очах почали збиратись сльози. Це були її перші сльози за останні кілька років, вона ненавиділа показувати свою слабкість, але коли Ліам бився за неї отримуючи нові рани її серце розривалося, а обличчя виражало повний жах.