Розділ 16 "Тяжкість почуттів"

Вже пізній вечір. Ліам пішов додому побажавши доброї ночі й обійнявши Сашу на останок, як завжди. Зараз дівчина лежить на ліжку Саллі, обійнявши подушку, поки той сидить поруч з нею, а Ларрі сидить у телефоні на своїй половині кімнати. Молодший гладить сестрі по нозі, стараючись підбадьорити.

- Ви вже знайшли собі партнера на завтра? – тихо спитала дівчина, її настрій був незрозумілий. Вона просто прийшла й впала на ліжко задумана.

- Ні, я запросив Юку. Ну, ми ж друзі.. Але вона вже запросила хлопця який їй подобається, тож я один. – Ларрі нахмурився й посумнішав, продовжуючи переписуватись.

- Мене Марта покликала… Сказала, що в неї нема таких близьких як я, тож… - сказав Саллі вже не таким писклявим дитячим голосом, як раніше.

- Лука запросив Ешлі… також по дружньому. Чому всі одне одного запрошують, а мене ні? – голос Саші став сумнішим, вона дивилася в одну точку відчуваючи, як ком стає поперек горла.

- Може тому, що ти сама всіх відшиваєш? Алекса та усіх інших твоїх фанатів. – трохи грубо відповів Ларрі не відриваючись від телефону.

- Я кажу про Ліама, йолопе! – огризнулась дівчина після чого тяжко зітхнула сильніше обійнявши подушку. - Я йому не подобаюсь? – її голос трохи надломився. Після цього Ларрі одразу відклав телефон, тяжко зітхнув й сів на ліжку, дивлячись прямо на Сашу. Саллі в цей час присунувся трохи ближче й поклав руку на її плече.

- Сестричко…

- Саш, ти сама йому сказала, що хочеш провести час зі всіма й не хочеш бути прив’язана до партнера, то ж чого зараз ниєш? – Ларрі говорив правду, і дівчина це усвідомлювала.

- Але він… міг би хоч запропонувати…

- Санька, Ліам не з таких. Він почув твоє рішення й прийняв його. Ти просто стараєшся бути самостійною й ненав’язливою, тому це діє трохи проти тебе. Але звичайно він любить тебе, ви ж найкращі друзі.. – молодший подивився на Ларрі просячи підбадьорити сестру й не видати почуття Ліама. Звичайно, про його закоханість знали вони й без розмов. Це було видно всім, навіть дорослим. Та про Сашині почуття знали лише браття, бо вони разом прийшли до цього висновку довгими розмовами вночі. Ларрі старався знайти правильні слова.

- Мх.. Сань, послухай. Тебе мучить ця тиша. Може варто зізнатися йому? Завтра. – Ларрі тихо зітхнув й почухав потилицю. – Я впевнений, що час вже прийшов, це твій шанс. Він хороший хлопець і зрозуміє тебе, навіть якщо в нього нема романтичних почуттів до тебе, то…

- Ні, Лар. Я не буду так ризикувати. Ніяких зізнань! Я не бачила від нього ніяких натяків. А мої натяки просто нечитані. Не думаю, що в нас щось вийде взагалі. Вся ця романтика діє мені на нерви.

- Так можна й все життя прожити, очікуючи відповідного моменту, знаєш.

- Не сумуй так. Тобі ж достатньо того, що зараз між вами?

- Напевно так… - вона трохи задумалася. - Він просив бути завтра поруч з ним. Чи можна це вважати запрошенням? Навіть якщо, це просто від страху натовпу…?

Брати перезирнулись і захихотіли.

- Так, звичайно. Вважай, що він так обійшов твоє рішення бути самотньою. Він міг попросити про це кого завгодно, навіть своїх подруг, але він вибрав тебе. Тож не засмучуйся й не бери це в голову. – Ларрі встав з ліжка й підійшов до сестри. Він присів на землю, щоб зазирнути їй в очі. – Сань, проведи цей день в кайф і не думай про всю цю срань з коханням окей? Хоч раз не думай про це й просто відпочинь. А доля сама тобі принесе усе, що підготувала для тебе.

- Так, усе буде. Перше кохання, воно таке. – Саллі тихо захихотів.

- До речі, пам’ятаєш, що мама з татом – це наш символ першого кохання? Так, для них це було не легко, бо кохання це не лише поцілунки, але вони впорались. І ти впораєшся. –  старший підбадьорливо штурхнув сестру у плече.

- Так, ти правий... Мені варто хоч раз відпочити від цих думок. Ми любимо одне одного як друзі, і мені цього достатньо. - Саша подивилася на брата та посміхнулась. Її щоки покрилися легким рум'янцем. Вона сіла на ліжко й сковтнула ком. - Дякую вам. Я впевнена, завтрашній день буде для всіх нас суперським! - Саллі посміхнувся і впав до сестри в обійми, старший теж хмикнув і обхопив їх обох руками. Вони зіткнулися лобами в обіймах, й тихо захихотіли. Це їх звичний жест любові та підтримки.

****

- Ешлі... - Хлопець лежав на своєму твердому ліжку у темній кімнаті й дивився у стелю, тримаючи руку на грудях, серце билося мов навіжене.

- Так, Ліаме. Завтра буде чудесний день для нас усіх. Просто лягай спати й не думай про це. - сестра вже трохи дрімала, її не турбувала вечірка й свято. Вона зробила валентинки для друзів, щоб порадувати їх, як і Ліам.

- Я не можу не думати. Завтра... завтрашній день дуже важливий.

- Ліаме, ти не знаєш, чи завтра тобі повезе спіймати потрібний момент, який в тебе і в неї буде настрій, чи наберешся ти сил. Не будуй очікувань, інакше можеш розчаруватись. Просто... ну завтра буде видно. Якщо не вийде завтра, то в тебе є кожний день кожного місяця, щоб зізнатись. - хлопець старався усвідомити це, бо сестра справді казала толкові речі.

- Ти права. Я постараюсь. - Він закрив очі й постарався заспокоїти серце. Після чого різко плеснув себе по обличчю, ховаючи його в долонях. - Бляха, я ж цілуватись навіть не вмію...