Розділ 14 "Рідний дім"

Сім місяців промайнули швидше, ніж хотілося. Літні дощі, гаряче сонце, вечори з чашкою гарячого чаю, осінній шурхіт листя під ногами, снігові заметілі — усе змішалося в один довгий, теплий спогад. Зараз — початок лютого. Восьмикласники нещодавно повернулися з канікул. Клас знову наповнився шумом, сміхом, шурхотом ручок і обгорток від цукерок. Усе поверталось на свої місця, окрім одного — діти стали трохи іншими. Старшими. Кмітливішими. Весь цей час дружня компанія майже не розлучалася. Влітку — нескінченні прогулянки, поїздки на велосипеді, спонтанні вечері на лавці біля Сашиної хати. Взимку — катання на ковзанах, сніжки, какао у термосах. І затишні дні, коли Саша з Ліамом сиділи у неї вдома, за столами з великими комп’ютерами, з новим світом у Майнкрафті, який вони будували мовчки, в повному взаєморозумінні.

Родина Саші стала для Ліама близькими друзями. Тут пахло випічкою й квітами, тут не питали, чому ти сумний, просто ставили чай й питали про день. Її мама щоразу усміхалась, коли бачила його на порозі. І Ліам заходив. І залишався на довго.

А Ларрі… змінився. Його характер, колись гострий і вибуховий, трохи пригладився з віком. Відвідини психолога, довгі вечори з мамою й татом, розмови, яких ніхто не чув, але всі відчували — все це зробило свою справу. Він спершу вороже хмикав, коли Ліам з’являвся на порозі. Потім просто мовчав. А ще трохи згодом вже зухвало кликав грати у джойстик. Прогулянки разом також змінили усе. Коли вони ходили містом, сміялись над дрібницями, коли Ліам ніс на плечах молодшого брата Саші, а Ларрі йшов поряд,  щось всередині нього зрушилось. Він більше не бачив у Ліамі “хлопця, який не пасує до його сестри”. Тепер він бачив — хлопця, який її не розчаровує і, схоже, навіть трохи надихає.

- Ліаме, дивися, нормальний прикид?

- Чудовий! Думаю, варто добавити щось на шию.

- А ти шариш! Зараз щось знайду, і біжимо на атракціони!

І це була найвища форма прийняття.

Їхні розмови з Сашею стали глибшими. Їхні дотики — обережнішими. А їхня тиша — комфортнішою.

****

- Ліаме! Нарешті ти прийшов. Я ледве стримуюсь… -  Ларрі, який вже тремтів від нетерпіння, зустрів чорнявого прямо біля вхідних дверей.

- Привіт. Ну розказуй, що там таке? – хлопець зняв кросівки й пройшов до кімнати Ларрі поки той брав на кухні газовані напої та снеки.

- Короче, мені перепала лімітована версія гри про Дерінг Ду!! Ми мусимо в це пограти негайно, бо я вже не витримую цієї напруги… - Хлопець кинув на крісла-мішки їжу та дістав із рюкзака пластикову коробку з малюнком головної героїні на фоні піску та пірамід. Він побачив здивований погляд Ліама й продовжив, - Це «Дерінг Ду та секрети пустелі», вона мені дісталася від Реньбоу Деш! Тож бігом влаштовуйся.

- Ого, сама Реньбоу Деш віддала тобі цю гру? – Ліам схопив геймпад, що летів йому прямо у руки та всівся на м’яке крісло біля рудого.

- Прикинь! Ми нещодавно з батьками були на королівській вечірці і я там розговорився з Деш. Ми почали обговорювати книги про Дерінг Ду і якось так вийшло, що Деш вирішила подарувати мені цю лімітовану гру, яку дістала з рук самої А.К. Ірлінг!! – хлопець захопливо розповідав історію одночасно включаючи телевізор й завантажуючи гру. Ліам уважно його слухав, він не був великим прихильником цієї збірки книжок, але вони йому також подобались.

- А чого ти не пограв раніше із Сашею? Вона ж також обожнює Дерінг Ду.

- Я не хотів, бо вона буде спойлерити проходження, чого я ненавиджу. Вона місяць тому була у гостях у знайомого і там грала в цю гру. – нахмурено відповів Ларрі. Було помітно, що він трохи ображений на сестру через те, що вона грала без нього.

- О, зрозуміло. До речі, де вона?

- Вона з батьками у Тріс та Арчі. Скоро час сну у Софішки тому вони там не на довго. – Гра нарешті завантажилась і хлопці почали грати. Ларрі грав за головну героїню, а Ліам був помічником – котом, якого Дерінг приручила на самому початку гри. Вони бродили по пустелі просуваючись сюжетом й виконуючи завдання. Рудому подобалась ідея ігор цієї серії, тому що вони також мали свою унікальну історію, як в книжках, що розкриває персонажа, а також допомагає глибше відчути й побачити всю красу світу Дерінг Ду. Ларрі під час гри завжди збуджений: він коментує кожну дію, намагається помітити скриті деталі та швидко натискає на кнопки геймпада, через що часто не може пройти легкі рівні й злиться через це. Він чимось нагадує Сашу, що також любить коментувати кожний рух й емоційно реагує на діалоги пероснажів, відповідаючи їм, а також трохи нервово тикає кнопки. Гра у консоль дозволяє їй випустити пар та роздратування, на відміну від ігор на комп’ютері: зазвичай вона грає у Майнкрафт або Сімс, які допомагають їй розслабитись та відпочити після напруженого дня, навіть якщо в цей момент вона б’ється з ендер-драконом. Ліаму дуже подобається грати з цими двома, що поливають одне одного безліччю образ, а через кілька хвилин вже святкують перемогу щирими посмішками, це притаманно більшості братів та сестер. Хлопець ніколи не відчував себе лишнім в цій компанії, хоч й ставлення до нього було іншим, спокійнішим, і він єдиний поводив себе під час ігор стримано й впевнено, лише іноді коментуючи те, що відбувається на екрані.

Пройшла година або більше, хлопці зробили невелику перерву перед останнім рівнем й жували снеки обговорюючи гру. Почулися тихі голоси в будинку й у двері кімнати постукали, після чого вони відчинилися.