Розділ 9 "Відчай"

Весна майже промайнула, надворі весело співали пташки, пахло літом й канікулами, через що сидіти в класі й писати контрольні було найтяжкішим випробуванням для учнів.

Після сварки пройшло майже два місяці, увесь час Ліама не покидала тривога.

Вона піде. Рано чи пізно вона знайде заміну. Це лише питання часу.

Саша відчувала його настрій, помічала, як сильно він змінився після сварки. Авжеж, вони помирились і все, здаається, стало як колись: сміх, ігри, прогулянки. Але печальна атмосфера ходила за хлопцем по стопам.

Коридор був повний учнів, навіть на останній перерві тут не було порожньо. Саша стояла із знайомим хлопцем з паралельного класу, сміялася з чогось, як завжди, гучно й задерикувато. Вона була одягнена в приталену майку, яка гарно підкреслювала її струнку фігуру, міцні плечі оголені, а коротке волосся виглядало так, ніби тільки що випало з-під рук стиліста.

Хлопець поруч, звичайний тип, один із її друзів, з яким їй подобається заповнювати шкільну нудьгу. Він ненароком торкнувся її плеча, коли розповідав щось кумедне. Це було без зайвих думок, просто фізичний контакт, типовий для дружніх розмов. Здавалось, що між ними немає нічого особливого — просто смішна розмова, таких моментів було багато, і не тільки з ним. Саша мала безліч друзів, а чоловіче товариство, здається, завжди оточувало її, чи не з усіх боків.

Але Ліам, вийшовши з класу, одразу помітив цей момент. Його погляд затримався на них. Серце раптово почало битися швидше. Він мимоволі поглянув, як хлопець і Саша сміються разом, а потім як той легенько торкається її плеча — щось таке, просте й невинне. Але щось всередині Ліама змусило його затамувати подих. Раніше він був би просто спостерігачем, але сьогодні все виглядало зовсім по-іншому. Дівчинка так голосно сміялася, заакидуючи голову назад, а хлопець добавляв ще більше, доводячи усе до безглуздості. Саша любила таких поні – високий зріст, гарне обличчя й відмінний гумор, вони можуть до безкінечності жартувати й приділяють їй усю увагу, обдаровуючи своїми захопленими поглядами й обожнюванням.

Але вони не могли того, що давали їй справжні друзі – підтримка та затишок.

Ліам пригадав, що за останні місяці вона не сміялася з ним так, і це розуміння знову вдарило у груди.

Вона вже шукає.

Хлопчик відчув, як раптом щось холодне і важке розливається всередині, і до нього пришло усвідомлення: це не просто момент. Це не просто розмова. Це — ревнощі, горе… страх. Ті, хто добре його знав, напевно могли б зрозуміти, що Ліам намагається приховати свої емоції, утримати обличчя, посмішку. Та зараз не виходило. Це було інше. Це був момент, коли він не міг просто стояти й дивитися, як Сашу забирають від нього.

Стиснувши зуби, Ліам зробив кілька кроків, підійшов до Саші не зовсім розуміючи, що він робить. Його обличчя залишалося доброзичливим і спокійним, але всередині відбувалася буря. Він зібрав усю свою рішучість, просто взяв Сашу за руку й потягнув її за собою, не звертаючи уваги на те, як хлопець дивиться на них.

- Пішли. 

Вона подивилася на нього, здивовано піднявши брови, але без слів пішла за ним, все ще не усвідомлюючи, що сталося. Ліам не обертався, боячись, що у його очах буде видно все — ту нестримну напругу, що майже виплескується через край. Він був шокований. Чому він так поводиться? Він не був готовий до цих емоцій.

Хлопець позаду знизав плечима, але Ліам не збирався оглядатися. Всі його думки зараз були спрямовані лише на те, щоб якнайшвидше відвести Сашу подалі від цього чорта, який, як йому здавалося, без запиту і права забирає її. Злість і сум підходили до горла, він відчував, що тяжкої розмови не уникнути, тому тягнув свою подругу якомога далі від шкільних коридорів і сторонніх очей. Вони йшли мовчки, хлопчик відчував, як його рука трохи тремтить, навіть якщо він старався виглядати спокійно.

Зупинився він лише під сходами у самому кінці коридора, де майже ніхто не ходить. Це місце знають багато учнів, але на щастя, зараз тут нікого не було.

Ліам нарешті відпустив руку, а плечі повільно зіщулились, він стояв спиною до Саші, очікуючи, коли вона гукне, почне злитися й засипати питаннями. Самому йому було тяжко подивитись їй в очі після усіх тижнів безперервних думок лише про одне.  

Саша здивовано дививлася на його тремтячі плечі й худу спину, не знаючи, що робити з цією ситуацією. Що його так засмутило?

- Ліам, ти нормально? - тихо запитала вона.

Ліам нарешті подивився на неї, злегка ковтаючи емоції, які так і не зміг приховати. Його обличчя було все ще спокійне, але всередині щось тріщало і розпадалося.

- Так, нормально, -  він не одразу відповів, намагаючись виглядати природно. — Просто хотів… щоб ми трохи прогулялися.

Саша невпевнено посміхнулася, не знаючи, чи повірити йому. Вона розуміла, що з ним щось не так, але вирішила на цей раз притушити свою наростаючу злість.

- Ти серйозно? - запитала вона, все ще пильно вдивляючись в його обличчя. — Я просто говорила з ним.

Ліам одразу знизав плечима, ніби намагаючись трохи відсунути ті емоції, що відчував, але насправді вони все одно залишалися всередині.

-Так, пробач за це, - його голос трохи змінився, став м'якшим, хоча в ньому все ще був певний натяг. — Я просто… не люблю, коли інші так близько до тебе.