Розділ 8 "Страх"

Так пройшов цілий рік. День палахкотливого вогнища та Новий рік пройшли для Ліама спокійно. В першому випадку "батько" просто заснув у спальні, тож сім'я тихенько й приємно відсвяткували, та поїли смачних страв. А у другому випадку, на новий рік, дядько просто не повернувся додому вночі. Тому Ліам, Ешлі та мати дочекались курантів та подарували одне одному подарунки. Не надто дорогі: нова дешева канцелярія, м'які іграшки та новий ліловий светр для хлопця. Коли Ліам гуляв на канікулах із Сашею, вона подарувала йому саморобну яскраву листівку та пухку книгу на 800 сторінок. Колись вони зайшли у книгарню, і хлопцю сподобалася ця книга, але вона була надто дорога для нього. Ліам ледве стримував сльози від радості, бо отримати подарунок від дівчинки, яка симпатизує тобі — це найкраще, що може бути у світі. Вона навіть запам'ятала, що йому сподобалося, це приємно! Та він відмовлявся деякий час від подарунка, не в змозі його прийняти та мільйон раз просив вибачення, що не підготував нічого натомість. Але все ж таки, прийняти книгу довелося, бо Саша пригрозила образою та бійкою, якщо він не заткнеться і не забере подарунок. Це було дуже переконливо.

Коли настав день сердець та копит Ліам подумував про зізнання у симпатії. Він ще не знав, чи справді вона йому подобалась, чи це просто прив'язаність, але він би й не наважився на такий крок. Саші довелося поїхати в Кантерлот з батьками на кілька днів, тож на свято вона була відсутня. У школі в цей день завжди проводилась гра — всі валентинки збираються в контейнер, після чого по школі ходять двоє листонош та роздають ці валентинки. Багато дівчат дарували паперові сердечка та смаколики не тільки своїм коханим, а й друзям. Так Ешлі принесли 4 валентинки: 2 від подружок, 1 від Луки "по-дружньому" та одна від хлопця з паралелі. Ліаму також принесли 4 валентинки й всі вони були дружні, одна від Саллі, Ешлі, та ще дві від дівчат з класу, з якими він спілкувався найближче. Ларрі принесли більше валентинок, з молодших класів та паралельних. У свої 12 років він був вже достатньо високим, а руді кучері нікого не залишали байдужим. На парті Саші зібралася непогана купка.. валентинок 15 там точно було. Листи з паралельних класів, з їх класу і навіть від старших хлопців. Деякі просто зізнавались, що обожнюють її, а дехто справді клявся у коханні, та імен там написано не було. В кінці дня Ліам зібрав всі валентинки, щоб потім віддати їх Саші.., але зробити це він наважився лише з "дружніми", листи з зізнанням він розірвав та викинув. Не зміг стриматись від ревнощів, що розливалися у середині, коли він читав їх у своїй кімнаті. Ешлі одразу зрозуміла, в чому справа..

****

Як і кожна дружба, їх мала пройти через першу серйозну сварку, правда для них обох це було чимось дивним і не зрозумілим.

Двором гуляв холодний вітер, але фізкультуру ніхто не відміняв. Спортзал був закритий на ремонт, тож дітям доводилося проводити заняття на холодному майданчику. Холодна весна, чомусь, витягувала усю енергію й радість. Хлопці із молодших класів ганяли м’яча.

- Чого ти надувся, як жаба? — голос Саші, зазвичай дзвінкий і жартівливий, цього разу був різким. Вона підійшла до хлопця, о стояв біля сітки, що огороджувала поле.

Ліам стояв трохи віддалік, ховаючи руки у карманах. Його обличчя було напружене, погляд опущений.

- Та нічого, — пробурмотів він, але його голос був сухий, відчужений. Саша закотила очі.

- Ну, ясно. Знову твоя депресія, — вона фиркнула й розвела руками. — Ліаме, ну ти можеш хоч раз не псувати настрій своєю вічною печаллю? І так погода жахлива, ще й ти підливаєш масла.

Ліам здригнувся, ніби вона його вдарила.

- Ти думаєш, я навмисно? — тихо запитав він. Його голос затремтів.

- Я думаю, ти постійно ниєш! — вигукнула Саша, раптом вибухнувши. В її очах спалахнув вогонь, що розпалювався всередині вже давно. — Завжди в тебе все погано! Ти ходиш, як жива трагедія, боїшся всього, соромишся кожного свого слова! Та, блін, я не можу так! Скільки б я не старалась ти все одно гниєш у своїй, ось цій, депресії.

Вона зробила крок уперед, і Ліам мимоволі відступив. Його очі блищали від сліз.

- Це не так… — здавлено відповів Ліам, голос зривався.

- А що не так? Ти думаєш, що ти один проблеми маєш? – її слова били, мов різкий зимовий вітер. – Я не можу весь час витягувати тебе з цього болота, ти маєш вчитися сам! Як ти взагалі жив увесь цей час?

Ліам заплющив очі, і сльози потекли по його щоках. Його пальці міцно вп’ялися в тканину рукавів, ніби це могло його захистити. Вона нічого не знає, про дядька, про бійки, про руку… про біль. Вона все життя росла у будинку наповненому любов’ю, турботою й сміхом. Їй усе подавалин на золотій тарілці, в той час, коли хлопцю доводилося виживати, боротися за своє життя. Думки про усе і ні про що з’їдали його душу й мозок, бажання жити з кожним днем розсіювалося, мов сигаретний дим у свіжому лісовому повітрі.

-  Я… я просто не такий, як ти, — прошепотів він.

- О, серйозно? Я цього не помітила! — глузливо кинула Саша, розводячи руками. — Та ти просто трус, Ліаме! Завжди боїшся щось зробити, завжди сумніваєшся! І це… це мене бісить!

Останнє слово зірвалося з її губ майже як крик. Їй не вистачало повітря, її трясло.

І тут, як на зло, підбігає хтось із хлопців — і грубо кидає м’яча просто між ними. М’яч вдарився в Ліама, і він різко відсахнувся, глибоко вдихнув, ніби його облили крижаною водою. Його очі наповнилися новою хвилею сліз, а губи здригнулися. Саша в одну мить повертається до винуватця і кричить: