Розділ 7 "Перший сніг"

- Ліам! Дивися сніг паде!! – пошепки сказала Саша й схопила хлопця за руку. Шепіт почув майже весь клас.

- Сні-іг!! - підірвалась з місця Ешлі.

- Так дітвора, чого кричите на уроці?

- Пані Сенді, перший сніг пішов! -  спокійно сказала Саша, але її лице сяяло від щастя, вона обожнювала сніг.

- Ох, цієї зими пегаси щось затримались. Як чудово! Пропоную на цій перерві всім піти на двір й пограти. - клас різко оживився й почався гамір, дитячі посмішки й сміх заповнили клас. - Останній день перед зимовими канікулами варто провести з радістю!

- Саш, ти любиш сніг? - спитав тихо Ліам, доки дівчинка досі тримала його за зап'ясток.

- Я його обожнюю, особливо, якщо це перший сніг! Вже не дочекаюся пограти з тобою на канікулах! Ми можемо зліпити сніговика, побудувати величезну вежу, а ще кататися на санчатах, біля мого дому є чудові гірки, тобі сподобається!

- Ну не знаю. Я не дуже полюбляю сніг, одяг одразу мокрим стає, та і холодно. - Ліам дивився у вікно на сніжинки, що пластівцями падали й вкривали холодну землю.. Він виражав усі звички кота.

- Для цього існують теплі й довгі курточки хлопче! - захіхікала Саша.

- Соромно казати, але в мене немає такої, я ходжу у осінній й з тисячами светрів під низом, як і Ешлі. - Дівчинка дуже здивувалася цьому, як це нема курточки? Це ж базовий зимовий одяг.

- Нічого страшного, тоді постараюсь вас не закидувати купою сніжків! - Саша весело посміхнулась й помахала в глиб класу. У відповідь їй помахала сіра рука. Лице хлопчика було нереально збудженим й так же весело усміхалось. Це Лука — друг Саші. Він був доволі цікавим хлопцем, до дрібниць схожий на Сашу, веселий й харизматичний, займається такими ж хобі, косить під гопоту й любить утікати з уроків. Іноді й дівчинка утікає з ним, та Ліаму це не дуже подобається.

Кінець уроку. Голосний дзвінок дає старт усім дітям. За декілька секунд в коридорах чути крики й сміх й швидкий тупіт, на вулицю вже вибігло багато школярів. Саша підірвалася з міста підхопивши Ліама під руку, добігши до другої парти вона схопила іншою рукою Ларрі й потягла хлопців на вихід з класу. Рудий спочатку виривався й кричав, що не хоче на вулицю та швидко здався заразившись ентузіазмом своєї сестри та однокласників. За ними навздогін бігли Ешлі та Лука, а потім приєднався маленький Саллі зі своїми друзями. На вулиці вже ходив мороз, усі калюжі перетворилися на слизький лід, кучугурі снігу ставали дедалі більше і більше.

- Починаємо битву! - Крикнула Саша, як тільки вони вибігли зі школи й першим ділом почала ліпити сніжки й шукати поглядом Луку. Той також вже цілився у дівчину. Ліам відійшов у сторону до Ларрі й вони разом спостерігали за битвою.

- Це виглядає весело.. не хочеш до них? - запитав чорнявий та ніяково посміхнувся. Він ніколи не спілкувався із Ларрі й соромився його. Рудий повернув на нього погляд з якоюсь відразою і видушив з себе відповідь:

- Ні. Я піду до Сала. - відвернувшись, він пішов у сторону де був клас Саллі й почав ліпити з ними снігову бабу. Ліам не розумів, чому Ларрі відноситься до нього так грубо, "чи може бути таке, що він ревнує свою сестру?"Думав хлопець, але насправді Ларрі просто не подобався сопливий характер чорнявого.

З часом Ешлі змусила Ліама грати, тож він отримував сніжками по мордочці кожного разу коли відвертався, а сніг за виворотом змушував здригатись кожного разу, коли холодні краплі води стікали по спині. Саша, Лука та Ешлі не припиняли бій вже 10 хвилин, усі задихані та мокрі, але сили в них було ще море. Ліам тяжко сів на лавку й старався зігрітись. До нього підійшли однокласники й покликали кататися на льоду, що утворився на футбольному полі, на що він швидко згодився. Час минув непомітно, уроки скасували, щоб діти могли більше пограти тож всі були ще щасливіші, ніж до цього.  Саша прибігла на каток й неочікувано схопивши Ліама за руку почала крутитися з ним на льоду тяжко дихаючи й сміючись. Хлопець лише сильніше тримав її за руки, щоб вона не впала й наповнювався її енергією.

- Це так круто! Завтра канікули, Ліаме! - крізь сміх кричала Саша й старалася втримати рівновагу. Русе волосся вибивалося з-під оранжевої шапки, а щоки палали рум’янцем.

- Так.. дуже круто! - тихо відповідав їй хлопець, тримаючи її за лікті. Усі діти посміхалися в мокрих курточках, накинутих, на плечі, шарфах та знятих на половину шапках. Мороз щипав ніс й щоки, але дітей зігрівала радість й ігри.

Дівча від’їхала від хлопця, розганяючись й ковзаючи на льоду й розставляючи руки, а він, у свою чергу , намагався втриматись на ногах без підтримки.

- Ліаме, ти як качка! – гучно засміялася вона, спостерігаючи, як той обережно ковзає по льоду й незграбно розмахує руками.

- Я просто впасти не хочу, - пробурмотів він, зосереджено втупившись собі під ноги.

- Що, занадто тендітний, щоб втримати зустріч із землею? – вона хитро примружилась й зробила різкий рух ногою вбік, розкручуючи себе на місці.

- Скоріше, не хочу вмерти під твій регіт. 

- Дивися на мене і вчися! – дівчинка твердо ступила на лід й поставила руки в боки, після чого відштовхнулась ногою, щоб поїхати ближче до хлопця. Рівно секунду вона справді виглядала, мов професіональна фігуристка, а потім – фатальний розмах руками, кумедне балансування на місці і… вона з розгону гептулася на лід. Ліам, що стояв неподалік, різко вдихнув і поспішив до неї, намагаючись не розпластатися так само.