Розділ 6 "Ближче"

Хлопчик з часом став дивитися на неї прямо, не ховаючи очі за кучерями. Кожного дня чекав коли вона підійде, щоб знову почути своє ім'я, ще раз вловити цей чудесний аромат й подивитися у її блакитні великі очі. Відчути її руки на своїй спині під час швидких обіймів.  Він швидко звик до неї, до її активного характеру і деяких цікавих звичок й відчував, що хоче більше дізнатись про неї, ще більше! Весь клас слідкував за розвитком їх відносин: будували теорії, плани на майбутнє, робили з них милі меми та вважали їх канонною парою школи. Ларрі вже почав віддалятися до іншої групи і йому не подобалися усі ці розмови, йому не подобався Ліам. Він як ніхто інший знав вибуховий характер Саші, знав усі її заскоки й не міг зрозуміти: чому цей сопляк, ця тиха мишка зацікавила її сестру? Можливо він щось приховує, можливо він тільки прикидається хорошеньким, а потім зробить щось жахливе? Ліам не раз хотів познайомитись із Ларрі, але той лише натягнуто посміхався і потрохи втікав від розмови. Хлопченя сприймав його дії як належне: Ларрі – син принцеси, а Ліам всього лише бідний хлопчак, тож рудий мав повне право зневажати та ігнорувати його. Навіть під час спілкування з Сашею хлопчик був впевнений, що більше ніж дружні відносини між однокласниками йому не світить, бо він ніхто. Після нічних посиденьок братів із Сашею зрозуміліше не стало, вона сама не може описати свої почуття. Каже лише: Мене просто тягне до нього, але нічого серйозного, він мій друг! Я не буду закохуватися у хлопця який навіть на руки мене не зможе взяти!" - Що ж, це справді Саша, її не підмінили.

Сьогодні було сонячно й доволі жарко, рання осінь не хотіла уходити. В класі було тихо, день був спокійний. Саша лежала на парті й грала з кусочком паперу.

- Саш, ти не зайнята? - тихий й писклявий голос пролунав десь над головою. Дівчинка підняла голову й побачила Ліама, від здивування вона забула що їй поставили питання, він вперше сам підійшов до її парти!

- А.. Ну взагалі у мене тут важливі справи, я розірвала цей шматок паперу на сотні кусочків, щоб потім склеїти наново.

- О.. ха-ха тоді бачу в тебе купа роботи! Можливо тобі допомогти?

- Нє, друже, цей папір вже нічого не врятує. - Ліам подобався Саші тим, що він старався розуміти та підтримувати її сарказм та жарти. Навіть якщо він не визнавав серйозність сказаного, Саша була сильна в цьому.

- То що ти хотів запропонувати замість цієї інтелектуальної роботи?

- Я хотів покликати тебе у їдальню там зараз розбирають смачні хотдоги! Ти ще їх не куштувала, але я впевнений що ти будеш у захваті! Ну і просто прогулятися школою. - з кожним словом в очах дівчинки з'являлися нові блискітки. Хот-доги - це ж їжа богів!

- Вау Ліам, а ти вмієш зацікавити дівчину.. ПОГНАЛИ! - Саша вистрибнула з-за парти й побігла на коридор, схопивши Ліама за рукав сорочки. Як він взагалі досі не спарився в ній, всі сиділи ледве не в майках!

Тепер вони йшли спокійно першим поверхом й потроху завертали до холу, де лежить багато крісел-подушок і столиків. В кожного у руці гарячий хот-дог политий кетчупом. Дівчина трохи замазалась соусом, бо 2 хвилини тому йшла напролом крізь дітей, щоб не проґавити святу їжу. Ліам в цей момент йшов за нею та просив вибачення перед кожним кого вона заділа. На щастя черги не було, інакше Саша була готова битися за шматок сосиски в тісті! Сівши на диванчики у холі Саша не припиняла "микати" при кожному відкушуванні.

- Не знав, що ти так любиш хот-доги!

- Я їх обофнюю!! - з набитим ротом сказала дівчинка. - Я давно не жіла такої шмакоти. - проковтнувши вона продовжила,- я б і не сказала, що це зроблено у звичайній шкільній столовці.

- Хе-хе. До нас буває раз в місяць приїздить жінка й готує усіляке: піци, бургери, хот-доги. Буває навіть лаваш зробить, і все виходить ніби краще ніж в кафе, руки в неї золоті!

- Діамантові, Ліаме! Такі руки цілувати треба!

- ха-ха! ти права, вся школа їй вдячна, буває навіть вибирають першу людину яка спробує її творіння й після першого укусу починають аплодувати! Це скоро стане традицією.

- Як у вас тут цікаво! Шкода мене тут раніше не було.. о до речі.. Я хотіла запитати про ту дівчинку, що з тобою, ну... - Саша не встигла продовжити, Ліам подивився на неї зляканими очима, а посмішка спала з мордочки.

- Ой! Пробач мені, я думала, що ти вже відпустив.. - Його погляд посумнішав і він втупився у підлогу. Некомфортна тиша, що нависла над диванчиком, тривала доволі довго. Через деякий час, коли Саша вже дожувала свій обід Ліам дістав з кишені серветки й м'яко подивився на Сашу.

- Все добре, може я колись тобі про неї розкажу. - Він підніс серветку до мордочки дівчинки й витер куточки губ від кетчупу, він часто робив так, чим дуже бентежив Сашу. - Вона була хорошою подругою. - Його погляд став ще сумнішим.

- Тобі може стати краще, якщо розкажеш про неї, виговоришся. Можливо, так легше буде відпустити. - Ліам лише промовчав. Продзвенів дзвінок на наступний урок.

****

Останні дні осені приносили холод й маленькі нотки суму, які розвіювало наближення новорічних свят: салати, родина, подарунки, сміх та пісні.

У 6-Б класі панувала сонлива тиша, урок літератури завжди передбачав солодкиий сон для школярів. Великі краплі дощу били у вікно, кабінет огорнутий напівтемрявою та приємним спокоєм, тож вчителька вирішила включити дітлахам фільм. Саша й Ліам вже понад тиждень сидять разом за четвертою партою біля вікна, щоб знаходиться ближче. За цей короткий час вони справді сильно здружилися, але ніяковість Ліама нікуди не зникла, тож сидіти біля Саші йому було трохи тяжко, її ненавмисні доторки ліктем, її запах й дихання, усе змушувало його серце битись сильніше.