Розділ 5 "Початок нового"

Наступного дня Саша йшла до школи з хорошим настроєм, поруч з нею йшов малий Саллі й тримав її за руку. Проходячи повз продуктовий магазинчик дівчинка побачила знайомі чорні кучері. Вона одразу ж підбігла до нього.

- Ліаме! Привітики! - з-за спини голосно сказала вона від чого хлопець підстрибнув на місці, а хвіст розпушився від переляку. Він різко озирнувся на дівчинку наляканими очима.

- А.. Привіт.. - Коли він зрозумів, що це Саша, він опустив погляд відчуваючи, як щоки рожевіють.

- Привіт! - Дзвінким голосочком сказав Саллі, виступаючи вперед Саші, щоб хлопець побачив його. Ліам подивився на нього трохи нервово і ніяково усміхнувся йому.

- О, знайомся, це мій братик Саллі. Саллі — це Ліам. Ви вчора не встигли познайомитись. - Вона знову сказала його ім'я з цією ніжною ноткою, від якої серце хлопця на секунду затремтіло. Дівчинка була весела, а її рухи були швидкі.

- Так, привіт, Саллі. Приємно познайомитись. - Ліам нарешті лагідно усміхнувся куточками губ та помахав рукою. Хлопчик також відповів йому широкою усмішкою.

- Як провів вчорашній вечір?

- Та нічого особливого. Читав книгу та грав у телефоні. - Хлопець вже трохи розслабився поруч з нею.

- А що за книгу читав?

Ліам замовчав. Невже їй справді цікаво?

- Ну.. Звичайна підліткова романтика. - дівчинка схвально кивнула, тому він вирішив продовжити. – В ній багато персонажів, розповідається про життя кожного учня одного класу. В кожного різна ситуація в сім'ї, проблеми в житті, різні бачення та цінності в коханні, і таке всяке.. – Ліам затих думаючи, що сказав якусь дурницю. Він не вірив, що дочка принцеси досі з ним розмовляє. Але піднявши погляд на Сашу він зустрівся з її захопленими й зацікавленими очима.

- Вау, напевно дуже цікава книжка. Ти любиш романтику?

- А… - серце хлопця забилось трохи швидше. Їй справді цікаво. – Так, люблю. Там все дуже гарно й приємно розписано, можна знайти саме такий любовний троп який тобі по душі… А ти любиш романтику читати? – не роздумуючи спитав він, після чого зрозумів, що запитання дурне.

- Хмм.. Ну романтика мені подобається, але не тоді, коли це єдиний жанр книги. Мені більше по душі романтичні моменти у фентезі, пригодах або якихось трилерах.  

- О, розумію. Я також люблю пригодницькі книжки.

- А наша мама обожнює любовні книжки! В неї їх багато в колекції! – додав до розмови Саллі, згадуючи велику бібліотеку своїх батьків.

- Ого, у вашої ма.. точніше, у принцеси є ціла колекція книжок?

- Так, вона дуже любить читати, займається цим день і ніч. – Саша голосно захихотіла разом з братом, через що хлопець теж трохи посміхнувся. Вони вже наближались до школи. – І ти не мусиш називати її принцесою біля нас. Нам приємніше, коли друзі ставляться до нашої сім'ї, як до звичайних поні. – дівчинка посміхнулась дивлячись Ліаму в жовті котячі очі.

- О, вибач, добре… - хлопець не зміг розірвати з нею погляд. Її посмішка гарно поєднувалась з ніжно-блакитними очима. Він ще ніколи не бачив настільки світлих очей. – Мені приємно що ти.. ну. Вважаєш мене своїм другом і.. дозволяєш розмовляти з тобою. – він нарешті відвів очі, його вушка трохи опустились від сорому за слова, які він тільки що сказав. Це через її пронизливий погляд йому захотілось таке сказати? Дівчинка подивилась на нього з ніжністю, ніби на близьку поні, а усмішка стала ширшою.

- Ти цікавий. Думаю, ми швидко поладнаємо з тобою! – Саша поплескала хлопця по плечі. Від її слів та доторку Ліама як током вдарило. Тіло покрилося мурашками, а хвіст швидко звивався зі сторони в сторону.

- Так. Сподіваюсь… - майже пошепки сказав він, не в змозі стримати усмішку. Вони розмовляли про книжки ще пару хвилин, коли Саші подзвонили. Вони вже зайшли до школи та стояли біля класу Саллі. Дівчинка відійшла до вікна, відповідаючи на дзвінок.

- Ліаме… - малий тихенько взяв хлопця за рукав худі.

- Що таке, Саллі?

- А чому ти вчора плакав? – Спитав він тихо, піднімаючи очі глибокого синього відтінку. Ліам на секунду перестав дихати. Він не очікував цього, якщо хлоп'я усе бачило, то він точно розповів усе Саші. Нічого не сказавши, він відвернувся стараючись заспокоїти серце. - Ліаме, Санька тебе образила чимось вчора? – не вгамовувався голосок Саллі. Він був трохи стурбований.

- Ні.. Ні, Сале, все добре. Просто… Тобі здалося, я не плакав. — Постарався виправдатися Ліам не дивлячись на мале вовченя.

- Плакав. – відрізав Саллі, дівчина договорила та повернулась до них.

- Хлопчики, що сталось? – Вона помітила нервовість Ліама та маленьку руку Саллі на його рукаві.

- Нічого, я просто дещо в нього запитав. – Він відпустив рукав все ще зніяковілого хлопця і подивився на нього трохи сумним поглядом.- Все, бувай сестричко! – Маленький швидко побіг до класу махаючи рукою та різко змінивши настрій.

- Якщо він щось особисте спитав, то пробач його. Сім'я в нас досить прямолінійна. – постаралась заспокоїти вона Ліама.

- Та-ак, я помітив... Все добре, він нічого такого не питав. – Ліам нарешті підняв голову й спокійно подивився на Сашу – Пішли до класу?