Розділ 4 "Дружба"

Наступний день почався із звичайних нудних уроків, на більшості з яких хлопець відчував на собі погляд, чи то сестри, чи то Саші. На перервах, остання радісно спілкувалась зі своїми однокласниками, веселий сміх розливався по кабінету і лише її Ліам чув серед інших. Кілька разів він навіть обертався до її парти, щоб вибачитись, привітатись, заговорити… Але від її погляду одразу-ж відвертався: «Ні-ні, я не заговорю до неї, ні. Я не гідний її уваги, не гідний НЕ ГІДНИЙ!». Саша до нього не лізла, можливо не підверталось нагоди, а можливо образилась за вчорашнє, погані думки полонили хлопця на весь подальший навчальний день. Кінець уроків, кабінет майже порожній, Саллі знову прибіг з веселою усмішкою й впав до Ларрі в обійми. Саша трохи завагалась, але все ж таки вирішила спробувати ще раз заговорити з непідступним однокласником. Вона поглядом відправила своїх братів геть з класу й обережно підійшла до хлопця. Тільки-но її тінь впала на краєчок парти, Ліама кинуло в жар, він не підіймав очей, не хотів зустрічатися поглядом з дочкою принцеси.

- Привіт, Ліаме... - Вона так ніжно промовила його ім'я, що навіть в Ешлі з'явились метелики в животі, а у Ліама всередині взагалі творився цілий хаос, він відчував, як з кожною секундою червоніє. Вона всеодно підійшла до нього…

- У тебе дуже гарне ім'я. - Саша нахилилася нижче до хлопця, який стискав під партою свій лавандовий светр. - Будь ласка, не бійся мене, я хочу дружити з тобою! - останні слова були сказані з такою ж ніжністю, як і його ім'я. Ніби дівчина розмовляла з дикою тваринкою.

 - Що? - пошепки запитав він. В цей момент Ліам підняв голову й подивився яскраво-жовтими очима на Сашу. Його зіниці збільшилися, як у зацікавленої кішки. Він весь був залитий рум'янцем і доволі стурбований неочікуваним компліментом та і взагалі, бажанням дружити після вчорашньої витівки. Він дуже схожий на свою сестру, таке ж ніжне овальне личко, маленькі губи й великі очі. Чорне кучеряве волосся, що відблискує на сонці та м'яка, на вигляд, сіро-біла шерсть.

- Ти хочеш зі мною дружити?.. - тихо запитав хлопець, не вірячи своїм вухам. "Зі мною справді хоче дружити сама Олександра Мур? Це така велика честь! Я просто не вірю, що це реально…»

- Так! - чітко й голосно сказала дівчинка з усмішкою та простягнула свою ручку. Спочатку хлопець не наважився торкнутися до її королівської руки але, зловивши її дружній погляд, він лагідно потис їй руку та промовив "Дякую...", але це було у думках. Насправді він просто мовчав й тримав холодну руку Саші, дивлячись у її великі ясно-сині очі, вії мали гарний вигин, що робило у куточку ока маленьку стрілочку, ніби намальовану, на щічках був ледве помітний рум'янець, а губи трохи пухленькі природного вишневого кольору. Вона виглядала як мрія, як нерозгадана таємниця, виглядала як тепле ліжко й шафа заставлена м'якими іграшками. Кожне її слово в'їлося Ліаму в серце, й та ніжність з якою вона розмовляла.. її голос відлунював у вухах.

- Ліам? Чого так дивишся? Невже сподобалась? - Саша хіхікнула й трохи відкрила свої маленькі ікла, їй дуже підходила усмішка, неймовірної краси дівчина.. напевно вона виглядає звичайно, але для хлопця вона здавалася музою. Після цих слів Ліам прийшов в себе й опустив погляд, дівчина не прибрала руки й він досі тримав її. Після усвідомлення цього він одразу ж висмикнув її й, швидко вибачившись, почав збирати речі, не наважуючись знову подивитись на неї.

- Що ж, сподіваюсь ми з тобою поладнаємо! - Після того як Саша вийшла з класу, учні що спостерігали за цією сценою почали аплодувати хлопцю й сміятися. Вони справді були раді, що Ліам нарешті зробив крок до чогось нового. Той лише ніяково посміхнувся і вийшов з класу, стараючись розгледіти крізь сльози вихід.

****

- Саш, той чорнявий хлопчик.. він тобі не подобається? - спитав Саллі коли Саша виходила з туалету.

- З чого ти так вирішив?

- Просто, ти з ним розмовляла, а тепер, він тільки но пройшов повз і, здається, плакав.