Розділ 2 "Зустрічаймо новеньких"

- Діти, прошу вітати нових учнів — Сашу та Ларрі. - Увесь клас почав вітатися та пильно дивитися на новеньких. Вчителька в 6-В була молодою та дуже доброю, голос її лагідний, руки тендітні, русе волосся спадало на плечі та підкручувалося на кінчиках. Вона не повідомила на весь клас про королівський статус двох новеньких, більшість вже їх й так знали.

Під гамір дитячих голосів Саша пройшла через весь клас прискіпливо оглядаючи кожного поні й сіла за останню пусту парту, ну як їй відмовитися від такого ласого шматочка? Ларрі, своєю чергою, вибрав 2-гу парту біля вікна, вона також була пуста. Він тихо й сором’язливо всівся й не наважувався дивитися у глиб кабінету. Дітей в класі було не багато, від сили 15, бо в школу не набирають багато поні, щоб не переповняти класи.

-Що ж, ви всі наповнилися енергією, тож дозволяю вам зайняти цілий урок знайомством з новенькими. У шафах є настільні ігри, якщо захочете пограти, а я ненадовго вийду! Тільки не галасуйте! - після цих слів діти як скажені повистрибували з-за парт та побігли до новеньких, хтось побіг до Саші хтось — до Ларрі. Діти ставили багато питань, але по черзі, ніхто не ліз одне на одного й не перебивав, усі були чемні й привітні.

- Як це бути дочкою/сином принцеси?

- А де Саллі? Він перейшов із вами?

- А чому ви вибрали саме нашу школу?

- Вам тут подобається?

- В нас дуже хороша вчителька, і дуже веселі уроки, вам сподобається!

- У тебе дуже гарне волосся! Ти собака чи вовк?

- такий пишний хвіст!

- Які милі рога! Які чудові кучерявки!

Діти казали усе, що спадало їм на думку, усі схвильовані та активні. Сидячі на парті й показуючи свої накачані руки Саша помітила чорноволосу дівчинку за натовпом, вона стрибала й махала рукою в неї було гарне забарвлення шерсті, а посмішка широчезна й щира. З часом діти вирішили сісти й пограти у настолки, Саша вибрала УНО, Ларрі — доміно і всі розбилися на команди: хтось грав, хтось спостерігав і вболівав. Лише один хлопчик, з чорним волоссям сидів за 4-ю партою біля вікна й навіть не дивився на дітей. До нього підходили однокласники, кликали до себе, але він махав головою й далі щось чиркав на листочку.

****

- Дітки, знайомтеся — це Саллі. Він новенький тож прийміть його з посмішками й обіймами! В 4-Б класі також було не багато дітей. Ще не всі знали з якого роду Саллі, але по його ніжно-блакитному волоссі й родинним цяточкам здогадувалися, що він — син принцеси Наомі. Саллі прийшов без маски, з заплетеними хвостиками на коротке волосся й в широких штанах з футболкою. Він помазав маленькою ручкою і всі діти почали махати у відповідь, їх посмішки були такими щирими й милими, що Саллі не міг повірити своїм очам. Його так радісно зустрічають? Після довгого уроку до нього також підбігла зграйка дітей з різними питаннями, також ставили питання про мордочку, але Саллі з впевненістю казав що таким народився і йому подобається своє лице, самостійно прийшовши до рішення не надягати маску. Він вирішив показати іншим поні, що будь-який недолік можна полюбити та зробити родзинкою! З тисячі питань Саллі почув тоненький дівочий голос:

- Саллі! Саллі! Привіт! - здається, цей голос був йому знайомий. Дівчинка нарешті вибралась з натовпу й стала прямо перед хлопчиком.

- Це я, Марта! Пам'ятаєш мене? Ми були разом в дитячому садочку!

- Марта! Так я тебе пам'ятаю! Я такий радий, що ти вчишся зі мною!

- Так! Це дуже класно!

****

Пройшло кілька уроків, діти в 6-В проводили разом час, сміялися та грали, а той хлопчик все сидів один. Саші стало цікаво, що він там малює і вирішила покликати його в компанію поїсти печива. Дівчинка тихо підійшла та, з-за спини, дивилася на малюнок хлопчика, лінії були криві й не обережні, на вигляд це була чи то собака, чи кіт. Видно, хлопчик дуже нервував поки малював це, жирні лінії це доводять.  

- Що малюєш? - шепнула Саша прямо над його головою. Хлопець здригнувся й швидко зім'яв листок.

- Ти чого? Прикольний малюночок вийшов! 

- Н-нічого. Ти щось хотіла? - тихо мовив хлопчик, в нього був такий м'який голос, що по руках Саші пройшлися мурашки.

- Так, я хотіла покликати тебе їсти печиво! Тобі одному не нудно?

- Ні, дякую. - різко відмовив він. « Нащо я так грубо відповів…» - одразу ж пронеслось у голові.

- Та ну.. Ти не хочеш зі мною розмовляти, чи ти не любиш компанії?

Він лише промовчав, і кінчики його вух почервоніли. Саша досі не могла подивитися на його обличчя, він не повертав до неї голови.

- Ти дивний, але нехай, я до тебе ще підійду! - сказала вона, знову наблизившись до його вуха, й залишила хлопця на одинці. В його голові роїлося тисячі думок.