Глава 11

Мовчу. 
Стою в шоці.

Головою розумію, що то не те, про що я подумала, але все ж… 

- Що почнімо?.. – прошелестіла одними губами. 

- Навчатися, ми ж диплом маємо написати. А вже не так і багато часу лишилося та й я зайнята людина, тому немає чого відкладати те, що можна зробити вже зараз, - Ігор прямим та чесним поглядом дивився на мене, а я… У мене немає слів, і полегшення, і роздратування, і певною  мірою  розчарування.

- Давай я вечерю спочатку приготую, - обійшла чоловіка з іншої сторони і попрямувала на кухню. – Що ти хочеш? Може є конкретні бажання? – заклопотано заглянула в холодильник.

- Юлю, в мене є одне бажання… Дуже сильне. – Ігор підійшов близько, я знову занервувала, що за двозначні в нього репліки? Чи одна я, зіпсована, їх чую?

- Яке? – прошепотіла, не відступаючи ні на крок. Ми стояли на відстані 10 см один від одного, його чорні очі манили, як і чіткі та виражені риси обличчя. Красивий…

- Навчити тебе, - посміхнувся іронічно.

Все він розуміє! От же! Подобається мене виводити зі стану рівноваги? 

- Ігоре, спочатку вечеря, а все решта – потім. Пропоную запекти курочку з салатом. Що скажеш? І твою улюблену випічку швидко приготую, - хто б міг подумати, що цей чоловік за булочку ладен душу продати? В мене тепер є важелі управління ним – через шлунок. 

- А я тим часом підготую матеріали, - знову він за своє, зануда як є.

Година часу і все готово, пиріг в духовці, основна страва на столі.

- Ігоре, йди їсти! – крикнула через всю квартиру.

- Йду, - почула голос, сповнений ентузіазму. – Добре, Женю, бувай. 

Цікаво, хто цей Женя?.. Вже не перший раз чую це ім‘я з його вуст. Та справа не моя, тому навіть не питатиму.

- Юлю, тобі потрібно відкривати власну кулінарну студію, - насолоджувався вечерею мій чоловік.

Чоловік… Ми з ним справді одружені… Ще й шлюб взяли церковний… Це ж назавжди?.. Чому я так легко погодилася? Що в голові мала?..

- Дівчинко-дружино, ти чому така задумлива сьогодні? – Ігор, байдужий та холодний з іншими, зі мною досить людяний та навіть турботливий. От і зараз я бачу занепокоєння з його боку щодо мого емоційного стану. І це підкуповує. Він вже не чужа людина, певною мірою навіть друг.

- Мене завтра друзі запросили погуляти. І там будуть хлопці… Можна мені піти? – про свої роздуми розповідати не хотілося, тому змінила тему.

Ігор смакував чашку ароматного чаю з не менш запашним пирогом.

- Звичайно, - голос рівний, а от руки зціпив. 

- Ти гніваєшся на мене? – чесно поставила пряме питання, адже ми тонких граней та правил нашого шлюбу не обговорювали.

А якщо в нього хтось з’явиться?!.. Аж по серцю скребнуло, ніби пінопластом по склу.

- Ні. Ти ладна робити все, що захочеш. Тільки пильнуй щодо власної безпеки. 

Поза Ігоря стала напруженою, він не зробив і руху, але враження ніби між нами проклали бетонну стіну. Відгородився. 

- Може тобі неприємно? – все ще намагалася з’ясувати обставини, щоб не виникло непорозумінь в майбутньому.

- Мені байдуже. Працювати плануєш? В тебе зріз знань сьогодні. Щоб побудувати правильний план навчання потрібно знати базовий рівень. Вставай, Юлю, почнімо заняття.

Як тільки не знущався… І статистика, і математика вища, і діловодство…

- Ігоре, відпусти мене, завтра новий день, а я ще ніяк цей не закінчу, - не просила – скиглила.

- Тести вирішиш і можеш бути вільною. Я за завтра перевірю і на основі даних побудую план навчання, - я за тебе, чоловіче, рада, ти такий системний та правильний, аж до скреготу зубів, але не можна так непідготовлених дівчат вганяти в стрес!

- Дякую, пишу.

Ми сиділи в його кабінеті, він – з ноутбуком на колінах, я за  столом і з купою паперів.

Незчулася, як сили покинули тіло і я банально заснула.

Ігор Хамідов

Юля старанно рахувала матриці, будувала тренди, але бачив, що енергія майже на нулі.

Вона втомилася. 

Заняття, робота, відвідини мами, приготування їжі… Їй важко, в її віці потрібно бути безтурботною, навчатися, сміятися та радіти юності.

А Юлі довелося стати відразу дорослою та свідомою особистістю.

А душа вимагає пригод юності… 

Сьогодні відпрошувалися в мене на побачення. Не приємно, дуже, не хочеться відпускати, але заради чого втримувати? Які в мене плани? Поки що ніяких, просто чекаю операцію мами і живу поряд з цікавою та ласкавою дівчиною.

- Юль, - позвав її.

Вона спала, схилившись головою на руки. 
Я підійшов і мимоволі затримав погляд на ній… Хвилина чи десять, не знаю, я просто милувався ніжним та спокійним обличчям, тендітними плечима і тонкою талією.

- Юлю, йди на ліжко, - позвав її, тоді ще раз, вже майже під вухом, та де там – спить ніби востаннє.