Глава 10

Юля Веселка

Весілля промайнуло як одна мить…

Ми після церкви поїхали в ресторан, де скромно посиділи з друзями та мамою Ігоря. Оксані Сергіївні не довго можна було знаходитися поза лікарнею, тому ми ввечері завезли її назад під нагляд лікарів.

- Додому? – Ігор поглянув на мене, а я трохи замучено йому підтвердила курс призначення кивком голови.

- До речі, є один нюанс, який я не зрозуміла, - розвернулася напівобертом до вже мого чоловіка, щоб не пропустити жодного мімічного прояву емоцій.

Я вже знала, що коли права брова піднімається – це здивування, руки зціплені - то злість, а зараз… Не можу розгадати його психологічний стан. 

- Що саме? – голос рівний, жоден м’яз не змінив свого звичного положення на обличчі.

- Я побачила наше свідоцтво про шлюб і там вказане прізвище для обох «Хамідові». Ігоре, як таке можливо? – тоді дивуватися не було коли, зараз же питання надзвичайно цікавило.

- Я виправив в самому кінці нашу заяву. Мама б здивувалася, оскільки знає моє досить патріархальне ставлення до цього питання. – молодець, звичайно, але мені що робити? – Там протягом шести місяців потрібно змінити документи, тому не переживай, в тебе такої незручності не виникне, ми через пів року розлучимося. 

Спокійний, врівноважений і … такий красивий.

А я чомусь розчарувалася… Сьогодні день нашого весілля, можна й не обговорювати розлучення. 

- Зрозуміла, - розвернулася до вікна і з зіпсованим настроєм розглядала місто.

- Юлю, дякую за сьогодні. Я теж обов’язково тобі допоможу. – промовив Ігор і замовк. Я ж навіть не повернула голови, щоб не дивитися на нього, свого фіктивного чоловіка.

Вдома розійшлися по своїх кімнатах і стало тихо, а ще так одиноко…

- Подружко, я тобі залишила біля ліжка подаруночок, - життєрадісно та енергійно продзижчала у слухавку Катруся. Вона сьогодні вперше приходила до нас в гості, аби допомогти з вбранням.

- Не потрібно було, але дякую. – дівчача цікавість переважила, тому відразу ж полізла до пакетика на розвідку.

- Шановна пані Хамідова, вітаю з одруженням, бажаю довгих років життя разом! А ще ваш фіктивний шлюб зовсім і не фіктивний, тому не тупи, а користуйся шансом! – все ще не полишала подруга своїх шалених шансів щодо нас як пари.

- Як це не фіктивна? Не вигадуй! 

- Хто ж церковний шлюб бере фіктивно? Ще й прізвище змінює? А казала, що на будеш, ех, Юлько, немає тобі віри. А поцілунок?.. Коротше, гарної вам нічки, молодята. – і вимкнулася відразу.

Я розгорнула пакет і обімліла… а далі почервоніла як сонечко на сході. Прозора сорочка, немов павутинка, виглядала порочно та провокативно. 

Поміряти чи ні? 

Ніхто ж мене тут не побачить, то чому б і не так? Такого вбрання зроду в руках не тримала, не те, щоб міряла.

Ох… Руде волосся контрастувало з ніжно-кремовою прозорою сорочкою, яка абсолютно не приховувала, навіть демонстрували всі принади жіночого тіла.

Я дивилася на себе в дзеркало і чомусь згадався наш поцілунок. Перший… Сама не знаю, який біс вселився в той момент, імпульс і я вже цілую Ігоря, пригортаючись що є сили. 

Боже, навіщо його поцілувала?! Краще б не згадувала, він певно думає, що я збоченка якась!..

- Юлю, - двері відчинилися і Ігор зайшов у кімнату, але чомусь завмер… Погляд такий, що от-от знепритомніє. 

- Тобі погано? – злякано підбігла до чоловіка. 

- Ні… - прохрипів у відповідь і відійшов. – Я… вибач … більше не буду без дозволу заходити. – і за двері.

- Що ти хотів? – крикнула та вискочила вслід. Що з ним? 

А потім до мене дійшло… 

- Ой! – знову крикнула і вже я тікати. 

- І як тепер заснути… - почула за дверима.

Сама не могла дати відповіді на дане питання. 

Нічого, зробимо вигляд, що нічого не трапилося.

Ігор Хамідов

Юля… Кров текла по венах і віддавалася пульсом в тому самому місці. 

Майже оголена, проте не вульгарна, а саме еротично-вишукана… Для кого це вбрання? Чи мала вона якісь рішучі плани щодо мене? 

Потрібно видихнути та взяти себе в руки. Так, дівчина мене збуджує.

Але ми не можемо переступити кордон.

Тому що вона заслуговує на кохання та справжню сім’ю. А я не вмію любити. І сім’я – це не для мене.

Отже, план наступний: тримаємо дистанцію та зробимо вигляд, що нічого не трапилося.

Юля Веселка

В університет збиралася з сумбурними думками, чи знімати обручку, чи ні… А ще з тим прізвищем питання. Там нічого змінювати не планую.

В нас сьогодні спільне заняття, де я студентка, а він – мій викладач.

- Юлю, привіт! – Іра з Наталею привітно мені помахали та відсунулися в бік, щоб я сіла.