Глава 9

Ігор Хамідов

- Вашій мамі потрібно зробити ще одну операцію. І вона нагальна. Ми зробили мікроскопічний та ДНК-аналіз новоутворення, вони злоякісне, Ігоре Васильовичу. На даному етапі процес контрольований, але чим скоріше зробимо радикальне лікування з подальшою хіміотерапією, тим кращі прогнози на майбутнє, - лікар розповідав, а я вже обдумував, як маму схилити до операції. Те, що вона необхідна та відбудеться – не обговорюється. Я готовий зробити все що завгодно заради цього, моя мама – єдина рідна душа у цілому світі.

- Плануйте на наступний тиждень, - спокійно промовив, хоча всередині все стискалося від страху та тривоги. 

- Домовилися. Підготуйте Оксану Сергіївну, будь ласка.

- Обов’язково, - як же замотивувати маму?

- Все нормально? – Юля розповідала якусь цікаву історію, а мама їй посміхалася спокійно та розслаблено. Ці двоє знайшли спільну мову і продовжують зближуватися. Для мами Юля є втіленням великого бажання та надії на мою метаморфозу в зразкового сім’янина, а для дівчини моя мама – це певна заміна, наглядний приклад сили медицини.

Взагалі за ці пару днів, що ми живемо разом (дуже нестандартний та поки не повністю комфортний період мого жити), я зрозумів, що Юля не менш самотня та одинока, ніж я сам. Але в мене є мама, і мені органічно в такому стані, а дівчині… Ірраціональне почуття захистити, підтримати… Вперше в житті я просто так хочу допомогти майже незнайомій людині. 

- Все нормально? – повторила моя вдавана кохана, тривожно ловлячи мої погляди та настрій. Це теж не зовсім зрозуміло для мене, як їй вдається вгадувати мій психологічний стан?  

- Є певні проблеми, - не став обманювати та ходити навколо. – Мамо, ми ще радимося з лікарями, але скоріше за все доведеться провести ще одну операцію.

- Ні! Я не згодна! Скільки відраховано Богом – стільки й проживу! – емоційно маму накрило, я терпляче чекав, взявши Юлю за руку, щоб і вона мовчала.

- Поговоримо завтра, - миролюбиво підвів підсумки. – Мамо, ти вечеряла? Наша Юля так готує, що я починаю не влазити в одяг. Особливо сніданки – це окремий вид задоволення.

Я знав, що роблю – переводжу фокус на інше питання. 

- Сніданки?.. – мама розумна жінка, тому скласти докупи два плюс два, то не проблема. – Зачекайте, діти, ви що разом живете?! – Юля зойкнула, тільки усвідомивши, що саме я зробив. Я лише сильніше стиснув її за руку, без слів прохаючи про допомогу.

- Так, мамо, забрав Юлю з гуртожитку нещодавно. Ти ж не проти? – все, Оксана Сергіївна увійшла в радісний астрал, можна спокійно йти додому.

- Звичайно, що ні! Навпаки! Юлечко, ти його там виховуй під себе, а то він геть дикий. З тим ліжком скільки тобі клопоту… - Юля очима, повними жаху, уставилася на мене. Але розумничка, мовчить.

- Не переймайтеся, все у нас чудово, правда, Ігоре? Він слухняний і у всьому мені допомагає, навіть сказав, що з дипломом допоможе, не просто вчитиме, а навіть частково напише. Не коханий – чудо! – натяк я зрозумів, гривою ствердно кивнув, то ж не проблема взагалі. 

- Мамо, ми пішли, завтра приїдемо. - промовив я.

Юля підхопила мене за руку і вивела за двері.

- Ігоре, ми так не домовлялися! Як мені тепер в очі Вашій мамі дивитися? Вона ж Бог зна що подумала! Навіть ліжко згадала… - почервоніла і закрила очі руками. Ну є певні звички, що ж вдієш?

- Юлю, мені дуже потрібна твоя допомога, - взяв її за руку і ми пішли в машину. В ліфті мовчав, обдумував, як краще запропонувати авантюру, в яку б сам ніколи не вступив, не те, щоб ініціювати. 

Відкрив двері, всадив, пристебнув пасок безпеки і вже заводячи двигун автівки заговорив знову:

- Виходь за мене заміж.

Юля Веселка

Завіса. Кінець п’єси. 

Зійшов з глузду мій викладач.

Спочатку розпатякав мамі, що ми живемо разом, потім заінтригував, а тепер добив.

- Ігоре, ти хворий? – від шоку не зрозуміла, що перейшла на «ти». Що він вживає?

- Я цілком здоровий, а ось мама моя – ні. Їй терміново потрібно зробити операцію, буквально на днях, її реакцію ти бачила. Мені хочеться мотивувати маму на згоду, і це єдиний варіант, який я бачу.

Я логіку не могла зрозуміти… Хоч убийте, не могла.

- Поясни, до чого тут весілля і операція? – він запаркував машину, але виходити із нас ніхто не збирався, куди там, коли такі гострі розмови!

- Мама дуже переживає про моє майбутнє, особливо про те, що я одинак по життю. Саме тому боїться, якщо під час операції щось піде не так, то я лишуся сам. З’явилася ти – як надія та промінь мого сімейного добробуту. Тепер же їй потрібно надати впевненість в завтрашньому дні, що ти нікуди від мене не подінешся, навпаки, триматимеш міцно за руку. Я дуже важко розбираюся в людських почуттях, але маму знад чудово. Прошу тебе, хоча б на пів року. Допоможи мені. 

Ігор дивився прямо в очі, напружений, в очікуванні відповіді. Його руки з зусиллям тримали кермо, поза як у лева перед стрибком…

Я не могла сказати «так», але язик не повертався сказати «ні»…