Глава 8

Вечеря готова, кухня – ідеально блищить та випромінює чистоту, я, трохи змучена та знервована, чекала на свого співмешканця і по сумісництву викладача.

- Ігоре Васильовичу, - його поки дочекаєшся, то плов захолоне, а хотілося б гарячим з’їсти. 

- Що? – виглянув чоловік з дверей, він вже перевдягнувся і якось стало дуже-дуже ніяково, я його бачила лише в ділових костюмах, а тут худі і вільні штани… Відразу суворість образу зникла, такий… зовсім хлопець.

- Ви будете вечеряти? – тихенько прошелестіла, все ще збентежена змінами, які застала в зовнішності чоловіка.

- Дякую, не відмовлюся.

Ігор зацікавлено підійшов до столу, я ж сервірувала та накривала  в пришвидшеному режимі.

- Юлю, твої кулінарні здібності просто чудові, і це не звичайний комплімент, я дуже прискіпливий поціновувач, - я бачила, як за 5 хвилин повна тарілка спорожніла. Дійсно сподобалося, таку реакцію не зімітуєш, та й який йому сенс мені підігрувати?  – А можна ще? -  я не змогла стримати задоволену посмішку, яка освітила моє обличчя.

- Звичайно, - підскочила.

Як так сталося, що ми живемо разом до сих пір не можу зрозуміти… Але факт лишається фактом – я живу з Ігорем Васильовичем в одній квартирі.

- Юлю, ось постільна білизна, рушники в ванній кімнаті, будь ласка, не займай її з 6:10 до 6:50 – це мій час. – та я сплю зазвичай в таку рань, яка ванна о шостій ранку?

- Добре… А ввечері коли? – ще я звернула увагу на його зачіску, вона змінилася, це, певно, він встиг вже помитися? То завжди суворо зачесний чуб назад, а тут рівненько лежить, знову ж таки як у молодого студента, а не дорослого викладача.

- Я приймаю душ, коли повертаюся додому, - ну дивний… Але вечори можна спокійно проводити, ніжачись у ванній.

- А коли у нас відбій? – уточнюю правила, про які Хамідов не зазначив в своєму довгому списку інструкцій, але вони створять нам певний комфорт спільного перебування.

- В 22:30. І не раніше 6:00. Приходити додому раніше, будь ласка. Дякую за вечерю, я до себе. До завтра. - Ігор  пішов. 
А мені чим зайнятися?.. Лише 20:30.

Навчатися не хотілося, подивитися щось?.. Теж не хочу.

Приготую пиріг на ранок! 

Готуючи, я забуваю про всі невзгоди та переживання, віддаюсь процесу і кайфую від нього, а на такій кухні – це взагалі свято для душі.

Я відмічала, які продукти потрібно купити, оскільки тут запас дуже обмежений, диво, що борошно знайшлося.

Через годину дістала запашний абрикосовий пиріг. Запах чудовий, як і вигляд, вдалася випічка. 

- Юлю, а що це в тебе? – а хто тут прощався до завтра? Чому виповз зі своїх володінь?

- Це пиріг, я знайшла абрикосовий джем, - погляд у Ігора Васильовича якийсь неоднозначний, так закохано він дивиться тільки на статистичні графіки. 

- Можна спробувати? – він мене питає? Я ж з його інгредієнтів приготувала, на його кухні!

- Звичайно, - з широкою посмішкою потягнулася до ножа.

Раптом моя ніжка підсковзнулася на плитці і я з усієї сили прямувала носом в сторону підлоги. Ніби в сповільненій зйомці спостерігала за неминучим зіткненням. В цю мить сильні руки зловили та підхопили мене, міцно притискаючи до свого тіла.

Мої очі зустрілися з його, зовсім близько… Серце пропустило удар, потім ще один… В його зіницях є маленькі вкраплення, а ще невеличкий шрам під бровою… І такий він сильний, а ще теплий, навіть гарячий… А губи… Дуже ваблять їх торкнутися… Чому він мене не відпускає?!..

Ми стояли, обіймаючись, його рука на моїй талії, обличчя до обличчя, на відстані 5 см один від одного, майже впритул…

Я відвела погляд, червоніючи, а він, нарешті, відпустив та відійшов на крок назад.

- Обережніше, Юлю, - голос здався нижчим, ніж зазвичай, чи то так здалося?.. Дивитися на нього боялася, ще пригадалися всі думки, що літали в голові хвилину тому, колір перейшов в багровий відтінок.

- Будь ласка, пригощайтеся, - шматочок пирога та чашку чаю на автоматі поставила на стіл. 

- Дякую, ти казала, що любиш готувати. Це хороший скіл в жіночому арсеналі, – уплітав за обидві щоки, а ви любите, я бачу, поїсти, по статурі так і не скажеш. Худий, хоча тіло натреноване, чи то природна чоловіча сила?.. Ох про що знову думаю?!

- Дуже люблю, у всіх складних ситуаціях мене рятувала кулінарія, моє хоббі скільки себе пам‘ятаю, - я прочистила горло та намагалася те ж саме провернути з думками, які сьогодні зійшли з рейок і вели мій потяг зовсім не в тому напрямку.

- Нагадай, чому не захотіла зайнятися професійно? – серйозний та зацікавлений погляд Ігоря Васильовича знову мене збентежив. Йому не байдуже до мого життя чи це  звичайна ввічливість?

- Мама сказала, що приготування їжі – це не професія, - скільки було вмовлянь, але батьки невблаганні, і тепер я майже бакалавр з економіки, яку не люблю всіма фібрами душі.

Сіла поруч на стілець і задумливо поринула в ті часи… Скандали, мій відчай і мамина злість. Я не вмію стояти до кінця на своєму, м’яка людина, тому підкорилася… Зараз це не важливо, головне, щоб мама жила. Заради цього готова все життя працювати економістом чи бухгалтером.