Глава 7

— Юль, в тебе справжній талант до кулінарії! – Оксана Сергіївна з ентузіазмом уплітала смаколики, що я наготувала на кухні її сина. – Ігоре, ти пробував? 

- Мені залишилося вдома вдосталь, не переживай, - спокійно відрапортував викладач, з серйозним поглядом та максимально по-діловому.

- Вдома? Тобто в ТЕБЕ вдома? – майже підскочила з ліжка жінка, що її так здивувало? 

- В мене. Мамо, ти трохи заспокойся, а то якась надмірно збуджена, це може вплинути на оздоровчий процес, - обійшов свою маму з іншої сторони.

- Ви живете разом? Яка радість! Юлю, ти така молодець, що навіть не уявляєш! Ігоре, тобі комфортно жити з моєю невісточкою? – понесло Оксану Сергіївну без гальм на поворотах, зараз випаде в кювет.

- Поясни свою логіку, як до такого висновку дійшла… Мамо, ми не живемо разом, - терпіння в цьому чоловікові надлишок, не розізлився жодного разу, пояснює весь час з холодною головою. Це б мені так вміти управляти емоціями… 

Я взагалі сьогодні не можу відвезти від нього погляду, красивий, впевнений, він дає мені відчуття захищеності. З ним не страшно. 

- Ви ще поговоріть, а я піду до своєї мами, - тихенько промовила і вийшла.

Моя матуся лежала нерухомо, як і вчора, і позавчора, і тиждень тому…

Я взяла її за руку, поцілувала, погладила…

- Мамочко, повертайся до мене, мені так важко, я сумую за тобою, - одинока сльоза потекла по обличчю, вперто витерла її і посміхнулася. – Я тобі спечу найсмачніший пиріг, з м’ясом, як ти любиш. А ти будеш мене сварити, що я знову весь вільний час проводжу за плитою…

Я багато говорила, якихось дрібниць, незначних речей, але ставало легше, адже мама поруч, вона мене чує, просто ще не готова відповісти…

- Мамо, мені ніде жити… Речі поки у Каті лишила, йду до її подруги на кілька днів, а далі… Певно доведеться кидати університет… Але ти не переживай, я потім відновлюся, ти, головне, видужуй! – на серці тягар, в душі – вітри… Але я посміхаюся, все буде добре.

Ігор Хамідов

Юля – дуже цікава дівчина. Неординарна особистість та найбільша оптимістка, яку мені довелося зустрічати на життєвому шляху.

- Сину, ти знав, що в неї мама в комі? Лежить в цій же лікарні, - я не знав. Я про неї мало що знаю, ми чужі один одному люди.

- Не знав. Вона не розповідала, - правдиво відповів, спрямовуючи погляд в двері, куди пішла дівчина.

- Будь уважнішим до неї, розмовляй, запитуй, звертай увагу на її поведінку. Сину, кохану дівчину потрібно оберігати та турбуватися про неї,  – мама читала лекцію, я автоматично слухав та занотовував основні моменти.

Коханої дівчини в моєму житті ще ніколи не траплялося, і навряд чи це зі мною станеться.

Я не закохуюсь. 

Навіть не було захоплення чи чогось подібного… 

Якщо на жінку реагує тіло, то можу запросити в ресторан, прямо сказати про наміри провести з нею час в ліжку, якщо та згодна, то переходимо до справи. Без зайвих сентиментів та романтичної дурниці, про яку зараз мені розповідають. І таких жінок вдосталь, на мій вік вистачить.

Юля… Вона виглядає беззахисною, вразливою, думки про секс не крутяться в голові при погляді на неї. Я навіть припустити подібне не дозволяю собі, вона моя студентка.

- Ти впустив її до себе в квартиру. Це багато чого варте. Хто раніше там був? – питання не в брову, а в око. Нікого. Мама і я. Олег був декілька років тому. А жінки залишалися в готелі. Мій дім – це моя особиста фортеця, тому чужим туди немає ходу.

Чому запросив Юлю і сам собі не дам відповіді… Виникла ідея, і дівчина виглядала засмученою та пригніченою… Якось так органічно все відбулося, не можу пояснити.

- Тільки Юля, - мама чекала на відповідь, тому брехати не мало сенсу. – Вона не чужа, тому їй можна, - це не відмовка, я дійсно так вирішив і це не викликає внутрішнього дискомфорту.

- Одружуйся, сину, вона та, хто тобі потрібен, – знову пісні про міфічне весілля. Ні. Для мене це не життєздатна стратегія.

- Піду за Юлею, - я не хотів розчаровувати маму, тому уникав розмов на тему подальшого розвитку наших стосунків.

Дівчина сиділа біля жінки і щось розповідала, посміхалася, а в очах застигли сльози… Не кому б не побажав опинитися на її місці…

- Мамо, мені ніде жити… Речі поки у Каті лишила, йду до її подруги на кілька днів, а далі… Певно доведеться кидати університет… Але ти не переживай, я потім відновлюся, ти, головне, видужуй! – почув я.

Що значить ніде жити? Навіщо кидати університет? Це ж втрата часу та можливостей! Абсолютно не раціональне вирішення проблеми із житлом.

Я постояв ще трохи і тихенько вийшов, не хочу втручатися в сповідь дівчини.

Через пів години Юля повернулася в палату мами, усміхнена та радісна. 

Як вона так вміє перемикатися від емоції до емоції? Я рідко буваю сумним чи засмученим, але якщо вже так сталося, то щоб відійти мені потрібно значно більше годин, а то і днів.

- Поїхали додому? – мама заснула, немає сенсу далі тут сидіти.