Глава 6

Ігор Хамідов

Я не пуританин, секс люблю, хоча і дозовано та дуже селективно, проте без поцілунків, обіймів – саме процес.

Зараз же обіймав практично незнайому для себе дівчину, що вже на грані фантастики, і не відчував дискомфорту, навпаки… мені подобалося це відчуття.

Юля гарно пахла, тепла та трохи хвилююча… І знову це не дуже властиво моїй особистості.

Мама провокувала, я чемно вівся на провокації, але до певної межі.

- Чудово! То коли весілля? – Юля під моєю рукою тіпнулася, ніби збираючись втекти, а я ж спокійно провів кордон маминим можливостям.

- Мамо, ми з Юлею тільки почали зустрічатися, про весілля поки рано вести діалог, ти ж мене знаєш, спонтанні і невиважені рішення для мене нереальні. Тому полишимо розмову на тему, яка не актуальна в даний проміжок часу, – мама натяк зрозуміла, дівчина ніби трохи розслабилася, а я відмітив про себе, що питання сенситивне для них обох. 

Мені, чесно кажучи, байдуже, оскільки я ж розумію, що відсоток вірогідності нашого одруження складає близько 1, тому нервувати не має сенсу.

- Я все ж піду, була рада Вас побачити, Оксано Сергіївно! – моя добра студентка з червоним обличчям таки втекла.

- Вона соромиться, мамо, - я рідко розумію людей, але тут очевидні емоції.

- Тобі дуже пощастило, не відпускай своє щастя! Завтра вас чекаю, - вигляд у мами не найкращий, хоч вона і намагається триматися.

- Обов’язково будемо, - якось і завтра потрібно Юлю притягнути в лікарню.

Наразі маю дізнатися її розклад занять і розпорядок на роботі. Щоб краще спланувати мотиваційні прийоми. 

Молодець, що працює, не лінива дівчинка моя фіктивна наречена.

Юля Веселка

Втекла з лікарні, добре, що сьогодні не моя зміна на роботі, тому поспішила в гуртожиток – там невизначеність з комендантом.

Коли я зайшла в кімнату, то застала картину «Припливли» - мої сусідки збирали речі, хнюпаючи носами.

- Вас вигнали з гуртожитку?! – здивувалася я, хоч і сама їх терпіти не могла, але шкода дівчат, куди ж вони тепер?..

- НАС вигнали, Юлько! – рявкнула білява, найпротивніша з усіх.

- Як нас?.. Так я ж з вами не тусувалися?! – крикнула на них. Зараз сходжу і поясню коменданту, де її кімната?..

- Ми вирішили, що потягнемо тебе за собою, тому можеш не напружуватися, ніхто тобі не повірить, – якось по-страшному засміялася одна із них. Які віроломні та підступні… 

- Навіщо?.. – я все ніяк не могла скласти докупи, як можна просто наговорити на людину, просто так, я ж їм нічого поганого не вчинила жодного разу!

- Ти така правильна, що від тебе нудить! Терпіти таких не можу! Нас попхали, то і ти отримай випробувань на свою долю, може станеш трохи звичайнішою, а то з німбом на голові ходила, погляди косі кидала… - злість і агресія чулися в кожному слові сусідки, хоча приводу об’єктивно не було…

Я все ж побігла до коменданта для пояснень ситуації, і просила, і вмовляла запросити свідків, куди там – винна без суда і слідства.

Яке несправедливе життя…

Спочатку тато, потім з мамою горе сталося, а тепер мені ніде подітися… Зняти квартиру ні за що… Кидати ВУЗ, щоб влаштуватися на роботу?…

Плакала, заливала сльозами свої речі, а вони не спинялися… Лилися з очей безупинно.

 За що мені це все?

Я ж намагаюся все робити по моралі – не краду, не ображаю, не обманюю… Хоча сьогодні обманула… І знову заголосила, бо сил немає бути позитивною, доброю та продовжувати любити життя…

- Юлю, - мені зателефонувала вірна подруга. – Ти обіцяла сьогодні прийти до мене з розповіддю, спойлер зробила, а де повномасштабна картина? Я тут не можу дочекатися! – Катруся життєрадісно згадувала про нашу вранішню розмову.

- Катю… - заревіла в слухавку. 

- Що сталося?! – почула стурбований голос подружки.

- Мене вигнали з гуртожитку!!! – продовжувала лити сльози, аж до гикавки. 

- За що?! – не може повірити Катя, та я сама ще до кінця не вірю в подібну несправедливість.

- За п’янки та гулянки… - знову гикнула, проковтнувши солену сльозу, що капнула прямо в рот.

- Я щось про тебе не знаю, Юлько? – і їй хочеться жартувати? Тут життя майже розбилося на клапті, а лишень недавно зібралася до купи.

- Не трави мені душу… Через пів години мушу виїхати… Якось не по-людськи… Дівчат і на ніч викидати… - знову почала ревіти, тому що рішення не приходило. Як навчатися і знімати житло в Києві? Як?!

- Приходь до мене, - моя подруга не кине в біді, я її за це люблю, проте розумію, що сама живе з сусідками та й це ж незаконно… 

- В тебе можуть бути проблеми через мене, - не хотіла наражати Катю на ризик.

- Не ночувати ж тобі на лавці. З дівчатами своїми домовлюся, ніч поспимо разом на ліжку, а буде день – буде думка. 

Я все ще схлипуючи дісталася гуртожитку Каті, вони з сусідками провернули операцію «провести всередину мене з речами», а це не просто, враховуючи пункт вахтера і охорони.