Глава 4

Наступний ранок почався в університеті не з кави…

- Юлю, доброго ранку, мені потрібно з Вами поговорити, не могли б Ви вийти? – я ледь не похлинулася вранішнім лате, про яке мріяла ще з 7:00.

Одногрупники нагострили вушка, вже готові ловити найгарячіші плітки, а я що?..

Встала, зніяковіла, і пішла на вихід з аудиторії.

На зустріч до Ігоря Васильовича Хамідова.

Що йому від мене потрібно?!

- Доброго ранку, що Ви хотіли? – ми з моїм Принцом, який виглядав звично байдужим, стояли в тихому закутку старого корпусу.

- Мені потрібна твоя допомога. Питання специфічне, але ти спробуй зрозуміти, будь ласка, - почав він. Заінтригував так заінтригував… Я аж рота роззявила.

- Слухаю Вас, - цікаво, але страшнувато… Що я можу йому дати? В чому допомогти? Я всього лише 21-річна дівчинка з провінції, а він он який дорослий та багатий.

- В мене хворіє мама, - уважно слухала і навіть оком не поворухнула, щоб не згубити необхідну інформацію. 

Ну ми дівчата дивні створіння… Вчора тікала від нього, а зараз в нетерплячці. 

- Співчуваю, - втиснула не просто стандартну фразу, я щиро розділяю та розумію його біль… Він поділений навпіл між нами, адже ситуації  у нас схожі.

- Їй потрібно провести операцію, не дуже складну та все ж. І в цьому мені потрібна твоя допомога, - по очах викладача, як і по міміці нічого не скажеш – незворушна та спокійна фізіономія, впевнений погляд, зосереджений та серйозний. 

- В мене немає знайомих серед хірургів… - розгублено прошепотіла. Може якби були, то маму б встигли тоді витягнути з поверхневої коми…

- Ні-ні, з цим проблем немає. Є в іншому. Моя мама хоче мати доньку. 

- А я до чого? – все ще не можу збагнути логіку чоловіка напроти.

- Невістку, розумієш? – як можна таке взагалі в мозок докупи зібрати?

-Так а я до чого? - як папуга повторюю одну і ту саму репліку. 

- Їй потрібно показати мою дівчину, – дивний він, дивна розмова і взагалі… Що я тут роблю і як мені удрапати?

- Ну то познайомте, в чому питання? – про всяк випадок на декілька кроків відійшла від нього, чисто для профілактики.

- В мене її немає.

- Шкода, Вам, мабуть самотньо. – і ще на один крок назад.

- Дослухай до кінця, ти весь час перебиваєш. Не знаєш, що старших потрібно уважно слухати? – мій викладач менторським голосом зробив зауваження.

Про те, що ми з ним обговорюємо його особисте життя до якого мені немає діла упустимо.

- Я мушу маму познайомити з дівчиною, тому що це умова для погодження проведення  операції. Тому я прошу тебе прикинутися нею. – і такий спокійний, як удав… 

Дичину видав, і стоїть в очікуванні. Тільки чого?..

- Я все ще не можу збагнути до чого тут я? У Вас немає подруг, які можуть допомогти? Ми знайомі два тижні, я Ваша студентка… Та взагалі незнайома людина, вважай. Чому саме я? – логічний та послідовний Ігор Васильович заграв чудернацькими та ексцентричними фарбами, такий собі інтелігентний божевільний.

- Тому що я описав тебе. Де я ще руду і молоду дівчину знайду до завтра? – якось і питати далі вже лячно…

- Вибачте, але, на жаль, нічим не можу допомогти, заняття почалося, мушу йти. До побачення, Ігоре Васильовичу. – промовила. 

І тікать. 

Та так жваво, що аж пар під п‘ятами закипав.

Що це було?.. 

Дивний.

Одне слово в голові асоціювалося з викладачем, який Принц, але трохи психічно хворий…

Весь день не могла викинути розмову з голови.

Може це правда? І я своєю недовірою занапащу життя мами Хамідова… З іншої сторони, а чому я маю когось обманювати?

- Юлька, ти сьогодні весь день десь літаєш в хмаринках. Тебе Хамідов запросив на побачення? Як тобі вдалося замолодити такого соковитого перця? Ділись рецептом! – жартували Іра з Наташою, в перервах між парами.

- Не вигадуйте, він же відморожений, ну які побачення! – відмахувалася я, а інші одногрупники прислухалися в очікуванні теми для  пліток.

- Тоді про що розмовляли? – Ірка така чудна, вже я встала і  побігла розповідати в усіх найдрібніших подробицях. Ага. Не дочекаєтесь!

- Про бізнес аналіз, я вчора попросила його стати моїм дипломним керівником і ми обговорювали майбутню тему роботи! – видала під кінець дня версію розмови, оскільки замучили – просто страх. 

- Яка ти прудка! Я навіть не подумала про таку можливість… Пропустила своє щастя… - Наташа потухла, розумію, що то все акторська гра, але все ж засмутилася подруга через мою брехню.

Вибачте, дівчата, але правду розказати не можу, не ображайтеся на мене!

- Хамідов ще не погодився стати моїм дипломним керівником, це попередня домовленість, – це ж як піде гуляти плітка по універу, то потім же не відмиєшся!

Після закінчення занять блискавкою погриміла в маршрутку, пів години і я біля метро, пурнула в потік людей і винирнула вже на потрібній станції.