Глава 3

Мамочка нерухомо лежала, апарати фіксували її фізіологічні показники. Така спокійна, ніби спить, просто довго…

Сльоза скотилася по обличчю, далі ще одна... 

Скільки їх вже пролито, якби ж вони викликали полегшення. Є така думка, що плакати корисно, так знижується рівень напруження та горя, в моєму випадку це чомусь зовсім не працює.

- Доброго дня, Юлю, поки що все без змін. Але це добре, враховуючи стан пацієнтки. – промовив незворушний лікар, якого я часто бачила в маминій палаті.

- А прогнози незмінні? – витерла вологу зі щоки.

- Якби була можливість за кордоном її лікувати, а у нас… Лише спостереження та підтримка на апаратах, – махнув рукою і вийшов.

Дві години провела поряд з мамою, розповідала про свої проблеми, труднощі, плани… 

Хоча які в мене плани?..

Ми жили все життя на зйомних квартирах, батьки працювали, я навчалася. А тепер навіть і не розумію для чого мені цей диплом економіста, адже працювати по спеціальності не планую і дня.

Маму за кордон теж не відвезеш… Нирку продати?.. Кому?..

Ще трохи посумувала, взяла себе в руки і знову з вірою в життя пішла на пошуки роботи.

Робота мене знайшла буквально за рогом.

Напис «Шукаємо помічника кухаря в їдальню лікарні» кинувся в очі і я, не гаючи ні хвилини, пройшла співбесіду.

- Принесеш документи завтра після обіду, оформимо. Ти навчаєшся? – тітка з відділу кадрів байдуже поглянула на мене. Вся атмосфера в її кабінеті відображала душевний стан жінки – сіро, безлико і захаращено.

- Так, на четвертому курсі. По сумісництву ж можна? – на всякий випадок уточнила, а то було вже в мене таке, що місяць пропрацювала, а потім «потішили» - студентів не беремо. 

- На пів дня. До побачення, не затримуй чергу, - я вийшла з кабінету, а тут в коридорі тиша і спокій. Яка черга?..

Виходила з лікарні знову вся в роздумах і зіткнулася з жіночкою, яка не менш розсіяно брела.

- Перепрошую дуже! Вибачте мене! – хоча і легко штовхнула, але все ж. 

- Та все добре, це я роззявила рота і йду куди очі ведуть. – трохи бліда, в лікарняному одязі, жінка викликала співчуття. Вона десь одного віку з моєю мамою.

- Ще раз вибачте. Ви не заблукали? Може Вам допомогти дійти до палати? 

- Та ви ж молодь постійно кудись поспішаєте, йди, дитино, знайдуся, не маленька.

- Я все ж Вас проведу, можна? Мені так спокійніше буде, - продовжувала наполягати. Мені ж дійсно не важко, то чому б і ні.

Ми піднялися на другий поверх, жінка згадала номер своєї палати і я їй допомогла дійти до ліжка. 

- Така ти хороша дівчинка. В тебе хлопець є? – раптом запитала моя нова знайома, хоча як її звати я не знала.

- Немає.

- А є той, хто подобається? – чомусь перед очима постав образ Ігора Васильовича, красиво та елегантного, не дарма подумки називала його Принцом, зовні – просто шикарний.

- Є, – зізналася в своїх прихованих фантазіях. – Але він набагато старший за мене, до того ж характер у нього… скажімо так - специфічний, – посміхнулася своїм думкам. Знав би викладач, що я про нього мрію, заморозив би поглядом до смерті.

- Шкода… Моєму сину така б дівчина підійшла – добра і тепла. – сум промайнув в її очах, гострий та глибокий.

- Обов’язково знайде собі пару! В нього така чудова мама! – підтримувала як могла.

- Якби ж ще шукав… А то 33 роки, а йому тільки бізнес на умі. Так і лишиться вік проживати в самотності.

Ми ще пів години поговорили, більше жінка розповідала, а я  лише слухала, хоче іноді це важливіше слів.

Пізно ввечері дійшла до кімнати, де традиційно вечірня тусовка, як вже дістали!

- Ви щодня п’єте? Не боїтеся, що змарнієте до 25 років при таких кількостях алкоголю на кілограм ваги? – зневажливо звернулася до сусідок.

- Нас троє, а ти одна, не подобається, то з’їзжай, те ж мені цяця знайшлася, - гаркнула п’яна дівка.

- О 22:00 я лягаю спати, якщо не буде тиші, я нажаліюся коменданту! – вже ніяких сил, а тільки перший тиждень навчального року.

- Стукачка! Ми тебе поб’ємо за таке! – це вже білявка кольору соломи кинула погрозу.

- Я викличу поліцію, тільки спробуйте, - які нахаби!

- Довго ти тут жити не будеш! – третя озвалася.

Це ми ще побачимо.

Ігор Хамідов

Результати маминого обстеження виявилися невтішними, їй терміново потрібно робити операцію, оскільки знайшли пухлину. Вважається, що вона доброякісна, але в голові, тому тисне на сіру тканину і це призводить до негативних наслідків.

Звідти і головний біль, і слабкість, і погане самопочуття.

- Мамо, що думати? – не міг зрозуміти її аргументів. Є проблема – потрібно вирішувати.

- А якщо я помру на операційному столі?! Краще проживу, скільки відведено часу, - не чула моїх логічних доводів.