Глава 2

- Дівчата, ну ви бачили? – заспокоїтися не вдавалося, хоча минуло вже пів дня. 

- Розповідали, що він, як правило, байдужий до оточуючого світу, а тебе чомусь виділив… - Іра зібрала повний анамнез на героя мрій – Ігора Хамідова.

- Щось не схоже, - буркнула роздратовано.

- Ти – виняток із системи, - зазначила Наталя.

- Статистична погрішність, - засміялася я, збираючи речі в рюкзак.

День пережили, тепер би рік відмучитися і на дипломі бакалавра закінчую.

З мене такий економіст, як з бабці водолаз. 

Моя матуся працювала вчителем математики, тому вони з татом на сімейному віче постановили, що з мене вийде чудовий економіст чи бухгалтер. 

А я хотіла стати видатним шеф-кухарем!.. 

Як тільки не благала – ні, потрібна серйозна професія, а каструлі тягати жінка має від безвиході. 

Так я стала студенткою ненависної мені технічної професії.

Зараз до своєї найкращої подруги заскочу і на пошук роботи разом, така наша доля дівчат із провінції. Каті можна було б і обійтися, вона радше за компанію і мені допомогти.

- Катрусю, привіт! – ця дівчина мені як сестра і можна сказати єдина рідна людина, хоч і не кровна.

- Привіт, Юлька, - на позитиві відповіла вона, одягаючись в легку куртку. 

На вулиці вересень, але ще дуже тепло, сонечко виблискує, небо блакитне - краса!

- Я хочу знову в пекарню, ти впевнена, що зі мною? – подруга хоч і вправна, але не в приготуванні їжі, а випічки тим паче!

- Ну маю ж якось тебе підтримати, виженуть як минулого разу, та й по всьому, - зі сміхом згадує минулорічну епопею. Вона тоді сире тісто продавала, булки всередині не просто не пропеклися, були холодними! 

Шукали до вечора, але нічого путнього так і не знайшли, а я ж на стипендію не виживу… А ще мама потребує фінансової підтримки…

Лягала спати з хворою головою, але з надією, роботу завжди можна знайти, головне  добре шукати. 

Мої сусідки по кімнаті знову влаштували паті, тому до двох ночі не могла заснути, відповідно, зранку проспала…

Біжу-несуся, немов несамовита, не бачачи нічого перед собою, аж в боку закололо. 

Ось ще один поворот і потрібна аудиторія!

Раптом… Геп… Врізаюся в якусь стіну, не можу втримати рівновагу і як в сповільненій зйомці починаю падати. 

Стіна, він же чоловік, підхоплює мене і ми вже вдвох падаємо на підлогу. 

В саму останню мить я намагаюся згрупуватися і легенько так, зовсім трішки, ліктем потрапляю в ніс мого рятувальника.

Лежимо… Він на підлозі, а я на ньому…

- Може б Ви з мене злізли, панно? – ой, а кого це я збила?.. Невже?..

- Ігор Васильович?!! – злякано скрикнула, руками тримаючись за торс викладача.

- Піднімайтеся, студентко, - голос спокійний, ніби нічого не відбулося. Подумаєш - лежимо і обіймаємося. Добре, хоч заняття почалися і в коридорі нікого.

Зніяковіло встала і винувато поглянула, зараз Сірий Вовк з’їсть Червону Шапочку… І плакав мій бакалаврський диплом.

- Вибачте, будь ласка! Я не хотіла! Ой, а у Вас кров… - перелякано долоньками закрила вуста. Точно все. Побила викладача.

- Обережніше поводьтеся, Юлю. Ви - дуже небезпечна особа.  Я трохи спізнюся на заняття, попередьте групу.

І пішов.

А я ж в шоці. 

Навіть не пам‘ятаю, як пояснила групі відсутність Хамідова, оскільки шок не відпускав.

Я на ньому лежала… І торкалася… І розбила ніс… Мені не жити!..

- Доброго дня, вибачте за затримку, - Ігор Васильович виглядав спокійним та врівноваженим, пара пройшла планово, без ексцесів. 

Я трохи видихнула під кінець.

- Панство, чи є питання? – Хамідов в моїх очах перетворився знову майже в Принца, такий розважливий та дорослий, ну і красень, куди правду подіти.

- У Вас є дружина або дівчина? – викрикнула наша божевільна Ірка. Кому що, а курці просо.

- Яке це має відношення до мого предмету? – зверхньо та холодно ппомовчу Ігор Васильович. – Але все ж відповім, я – одинак, мені стосунки не потрібні, тому не намагайтеся навіть мене звабити чи що ви там плануєте, не вдасться. – сказав, як відрізав.

В аудиторії запанувала тиша.

- Кохання не обирає когось за переконаннями чи віросповіданням. Якщо якась дівчина Вам зустрінеться і зіб’є з ніг, прямо наповал, то куди Ви подінетеся! – вперто продовжила моя подруга-смертниця.

І тут сенс висловлювання дійшов до мого мозку… Я ж це з ним сьогодні зранку і утнула, прямо наповал збила.

- Хіба якщо тільки зіб’є з ніг, - загадково відповів Ігор Васильович і поглянув прямо мені в очі, легко посміхаючись.

І чомусь по  моєму тілу пройшовся табун мурах…

Ігор Хамідов