А потім що?

І от ми неквапно простуємо по бруківці - їй подобається ходити там, де є для цього поверхні.

Все ж її здібності дуже впливають на поведінку і звички. Живучі і помираючи безліч разів у людській подобі, мабуть, перебираєш на себе і їх відчуття тіла.

І  навіть коли можеш літати і вільно проходити через будь-які перешкоди, все одно ступаєш по бруківці і йдеш у підземний перехід, а не просто проходиш наскрізь тягнучку з  якихось механізмів, що ними ці істоти користуються для переміщення в просторі. Кумедна практика, особливо тим, що простору скоро не стане. То хай тішаться наостанок.

Моя дівчина вже дарувала спасіння кошеняті, що світилося у темряві, як понаднова зірка. Я не сперечався. А вона все ж пояснила, що досвід мати дев'ять життів і не втратити поки що ні одного на цій холодній і ворожій для істоти вулиці  - він дуже цінний. Може в новому прекрасному світі всі істоти так навчаться. І позіхнула, наче те кошеня, що з усіма своїми дев'ятьма життями вже   сиділо на вістрі і чіплялося з не котячою силою за все, що бачило. Бо голку знову глючило.

Я задивився, як знову перезавантажується древній дивайс і гадав, що скажу моїй дівчині про чергову підставу від долі. І тут повз невидимих нас пройшла зграйка жінок, обступила ще одну жінку, явно чимось засмучену.

Засмучена не зраділа раптовому співчуттю. А найстарша і найогрядніша з жінок завела... ого, я це вже десь чув. По різних світах і у різні часи.

-Позолоти ручку красуня, всю правду скажу. Багата будеш, чоловік любити буде, скоро заміж вийдеш...

-Не бреши, циганко.  Кинув нас чоловік. Ми вдвох з дитинкою залишились.  Не буду я багатою, та й і нехай. І радісною не буду. І заміж більше не піду.

-Правду кажеш, красуня, - дуже серйозно проказала огрядна жінка у хустці на голові. - Не вийдеш і не забагатієш. Але дуже  порадуєшся. Можеш прямо зараз починати. Якби він з вами залишився, то забрав би останній кухоль води в твоєї дитинки і в тебе, щоб ще день прожити. А так ти ще встигнеш напоїти малу, ще свою воду їй віддаси. І будеш щаслива в свою останню мить..

Мені заціпило. Я дивився, як моя дівчина знімала окуляри, дивилася в очі тій жінці і чув, як вона каже те своє "Я тебе бачу", і не міг ні ворухнутися, ні слова мовити.

Пізно.Та й ніхто не зупинить мою дівчину, коли вона знайшла сестру по долі.  Та жінка явно теж з тих, що бачать. Насправді бачити - то рідкісний дар.

І тут як з води вродився наш суперник. Я зрадів, мов мала  дитина. Зараз він її забере собі, а моя дівчина зможе...

Ні, не зможе. Вона вже увійшла в тіло жінки, а душа тої, що бачить правду, солідно виплила з огрядного тіла. Була вона тендітна, з великими чорними очима.,але хустка на голові зосталась та сама. Мені нічого не лишилося, як завершити почате. Машинально відділив тіло пророчиці від душі, подав їй руку, щоб підсадити на вістря. А сам дивився, як моя дівчина іде до мене, така втомлена, але радісна. 

-Ти бачив, бачив! я таких сильних пророків пару вічностей не стрічала. Вона сама ще не знає поки що своєї сили. І я сама її врятувала. Сама знайшла - без жодних підказок. Така сила на нашому боці тепер. Я хочу літати від щастя.

-То політай поки, моя мила. Я тут трохи розберуся з голкою, знову вона капризує.

-А, потім політаємо разом, давай вже вона  піде до всіх, а то я боюся її втратити навіть зараз.

- Не бійся, красуне, не втратиш. Я тебе в майбутньому  бачу мов в тумані,  і твого милого не можу розгледіти. А це значить, що в нас спільна доля.

-Точно, от же ж як добре склалося. Воно ж кожної миті може початися, а ми могли пройти іншою дорогою. І не зустрілися б, а потім було б вже пізно.

-Вже близько. Голка майже не працює. Ти знаєш, ті дев'ять життів мабуть її трохи поламали. Вона тепер не може второпати - то одна душа на дев'ять життів, чи дев'ять різних.  І якщо дев'ять різних,  то це перевантаження. Бачиш - не бере на борт нову душу. 

-Ну нічого. Вона так часто робить, потім  подумає і заспокоїться. Якби вона відчула, що дійсно перевантажена, то зразу б рвонула додому. А вона тут.  Не переймайся. Давай краще знайомитися з новою пророчицею.  Пішли кудись подалі від міста. Тут бачиш, що робиться біля тіла.

-І я з вами, - бадьоро озвався наш  суперник з ворожої контори - Ми вже теж під зав'язку мішка напхали, залишився один об'єкт. І раз вже ви собі пророчицю забрали, то до нього не тягніть ручиськи. Він наш. І давайте вже на цей раз кінчати змагання. Ніхто не програв, всі виграли. Зараз заберемо останнього і  по конях. Нам відпустку з моєю любкою обіцяли - півтори вічності. Не повіриш, на сірчаних вогняних озерах. Тільки я і вона, сто вічностей не були у відпустці.

-Стулив би ти писок, мій  ріднесенький. - солодко муркнула його супутниця. -  Забув, з ким розмовляєш? Ці янголята тебе сто разів обдурять і без солі зжеруть, поки ти вуха розвісив, любчику. О, привіт подружко, ягділа?

-Дякую. бачиш же, що добре. Я сама знайшла пророчицю, диви яка сила, мені й в окулярах очі засліплює.

-Та бачу, завидно мені, ну що вже зробиш.

-Стійте, панове мої красиві та пишні,  Здається мені, що я втратила свій дар. Не те щоб я жаліла, від нього одні неприємності та горе. Але ви на нього кажись розраховували.

-Не переймайся, пророчице, - махнула рукою  моя мила і усміхнулася втомлено -  То буває. Перебудова організму, душа втратила сигнали від тіла, тобі щось здається, чого нема насправді. І ти не бачиш поки що того, що насправді є. Фантомні відчуття, звикнеш колись.

-Ну тоді добре. Бо я і цих нових двох бачу, як в тумані. Зі мною за життя такого не було, щоб одразу стільки людей зійшлося разом, з моєю долею зв'язаних. А то перебудова, он воно що. 

-Точно тобі кажу - перебудова, - авторитетно підтвердила чортиця. -  Янголиця не дасть збрехати. Не можуть наші долі бути пов'язані. Ми з різних контор, вічні конкуренти. Колись перетинаємось, вряди-годи й побалакати можна, і позмагатися. Але щоб долі сплелися, цього замало.