Глава друга(Алефтина)

-Тіна,ти можеш вийти зі своєї кімнати хочаб на годину?-Невже так важко поснідати з батьками?,вона живе з нами вже 3 тижні,а я бачила її відсили 3 рази…..-Почула я зі своєї кімнати.Моя мама завжди була такою ,як це правильно називається?Хммм…сімейною,і наш з братом відʼїзд дуже сильно вдарив по ній.Мій брат Алекс проживає в Франції,займається юридичною практико і приїздить додому раз на рік….Я ж до цього хоча і жила від батьків в сусідньому місті, також навідувалась рідко.Але одна ситуація в моєму житті знову повернула мене до рідного дому…і я вже будую плани як мені звідси поїхати,але нажаль поки це лише плани.

До речі про ситуація,це буде звучати банально, але мене майже звільнили з роботи,мій хлопець мене кинув і в мене просто немає за що орендувати житло….

А як все красиво починалося

10 років тому , коли я тільки поступила навчатися на журналіста,в мене було багато амбіцій і мрій.Мрій стати відомою журналісткою і врешті решт написати свою книгу.Але потім швидко мої мрії забулися ,а амбіції зруйнували викладачі які вимагали гроші,а не статті ,і звичайно розуміння того що я ніхто і звати мене ніяк .

-Алефтино,ти розумна дівчина і справді можеш гарно писати,але в журналістиці велика конкуренція і нажаль без звʼязків ,далі якоїсь маленької жовтої газетки ти не підеш-Почути таке від свого декана було дуже образливо,і дотого ж на другому курсі коли тобі кажуть ,що можеш не старатися, твої руки самі по собі опускаються…Але  я все таки вирішила закінчити навчання,думала що може в мене з’явиться якийсь шанс,щось змінити.І на 3 курсі цей шанс зʼявився.До нас в Університет приїхала вона…Анна Грейн.

На той момент  найперша  жінка ,яка  отримала Нобелівську премію в літературі.Жінка загадка , чій розум і професіоналізм достигали невідомих нам висот… в свої 35 років вона мала життя,про яке більшість мріє,популярність,гроші.Вона була найкращою в своїй сфері . Про неї нічого не було відомо,крім того що вона з бідної сім’,була одружена 2 рази,її чоловіки загадково померли,в неї не було дітей,але говорили,що начебто колись дівчина яка працювала в Анни,бачила її вагітною,але згодом дівчина також померла,тому цю інформацію ніхто не підтвердив.Також те що вона просто обожнює червоний колір,і завжди носить капелюхи які закривають її обличчя…Дехто думає що з нею щось сталося,і її обличчя вкрите шрамами,дехто,що це просто піар-ход ,що так вона привертає увагу до своїх книг.Тому що  її поява справді шокувала весь читацький світ,нікому не відома  дівчина пише про вбивство маленької дівчинки,і пише наскільки яскраво,що вперші декілька місяців після виходу книги поліція почала розслідування ,чи справді це просто книга,  а не справжнє вбивство ,яке Анна або вчинила ,або бачила на власні очі,але через деякий час розслідування було закрито,і книга вийшла в широкі маси,з самого початку  ставши бестселером.І ось так Анна  Грейн ,молода,нікому не відома дівчина з периферії,стала однією з найвідоміших письмеників,кумиром для багатьох простих дівчат,і звичайно що для мене.І мені дуже хотілося,хоча б глянути  на неї,відчути її атмосферу,і може навіть поговорити. Тому її приїзд викликав справжню бурю.

Обертаючись назад,я думаю щоб могло б змінитися,якщо б я зустрілася з нею,поговорила.

Я так і не дізнаюся,тому що в той день 10 років тому,я не потрапила на зустріч з Анною,моє імʼя так і не потрапило в список обраних,життя ще раз клацнуло мене по носі,нагадаючи що я ніхто і звати мене ніяк.Але в той день доля зробила мені подарунок,я зустріла Деніса,це було кохання з першого погляд,я так думала.

Після університету ми з Дені почали разом працювати в редакції.Я мрія написати щось сенсаційне,насправді велике ,щоб Анна прочитала,помітила мене(не знаю чому ,але те що вони не повірили в мене,не дали можливості,сильно вдарила по мені,і вплинула на майбутні 10 років мого життя).В редакції мені  давали лише короткі статті,редагування.Я була типу знаєте «Принеси подай,піди не заважай» Так..це буде правильно сказано.Але хоча б моє особисте життя складалося,ми з Дені почали жити разом.І його карʼєра йшла в гору,я справді була рада.Все йшло добре.На 5 річницю наших стосунків Дені зробив мені пропозиці.Я як найщасливіша жінка,звичайно сказала так.

Я буда щаслива,по справжньому щаслива.І я не знаю в який момент це щастя минуло,перетворивши все в рутину.Як так сталося ,що мій Дені зрадив мені,чому я не помічала сигналів.Я писала статтю де обговорювали зради,і те що жінки відчувають це.Але  я чомусь не відчула.

Я не хочу заглиблюватися в деталі,згадувати як було не приємно і боляче.І розуміти що може десь там глибоко в собі я розуміла,що таке може статися,тому може за 9 років ми так і не дійшли до весілля.Але так….10 років свого життя я йшла саме до цього,щоб в свої 29 знову повернутися жити до батьків.

І зараз я цілими днями валяюсь на ліжку,дивлюсь Netflix,і взагалі не знаю,що робити далі…і навіть не хочу про це думати.

Це справді звучить жалюгідно.

Але знаєте,що ще я розумію ,що мене  по справжньому розбило?Ні,не зрада коханого….