Розділ 30. Дем’ян

    Дем’ян

    Безпорадність. Яке ж незнайоме відчуття. Звик завжди все контролювати,  а тут відчай…

    Повертаюсь назад в крамницю, розігнавши натовп. Озираюсь навколо, стараючись знайти хоч якусь підказку. Куди цей мерзотник міг її забрати і для чого? Намагаюсь придушити різні моторошні здогадки. Зараз потрібно відкинути зайві емоції і діяти розважливо.

    Телефоную Сему, вказавши йому куди приїхати.

   Прибув Сергій Петрович. Розповідаю все, він оглядає місце злочину, та виявляє бажання побачити запис з відеокамери. Передаю йому його, сам уже не можу на це дивитись.

    Втупившись відстороненим поглядом в слова на брелоку «Все можливо, на неможливе потрібно лиш більше часу», намагаюсь усвідомити скільки мені потрібно часу щоб її відшукати. Легенько погладжую гравіювання, ніби тут залишився слід коханої.

    Приїхав Сем. Швидко розповідаю йому про те, що трапилось. Він шокований, точно як і я. Віддаю ключі від квартири Неї щоб вони вдвох з Ліною попіклувались про цуценя. Суворо повідомляю, щоб нікому нічого не говорили. Не вистачає ще, щоб цю історію хтось доніс її матері. Нехай поки що нічого не знає. Сподіваюсь все владнати. А серце все більше холоне від думки, що моя дівчинка знаходиться в брудних лапах цього мерзотника Влада.

-    Дем, - Сергій Петрович, передивившись декілька разів відео, поплескав по плечу, - ми її знайдемо.

    Він говорив переконливо, чи мені просто хотілось в це вірити. Терзання раптово перервало телефонне повідомлення. Хоч було не до того, все ж вирішив глянути.

     «Якщо хочеш, щоб твоя дівуля залишилась живою, до вечора приготуй 100 000 євро. І не думай звертатись в поліцію, інакше більше її не побачиш»

    Охопила така злість, що був готовий розчавити цей телефон. Мерзотник, хоче викуп, наче мало приніс їй болю і страждань! В голові постійно крутиться фраза «більше її не побачиш».

    Швидко набираю номер з якого прийшла смс. Та у відповідь записаний голос повідомив, що абонент знаходиться поза мережею. Не тямлячи себе від злості вдарив кулаком об стіну, хотілось відчути біль, щоб замінити ним душевні муки, але легше не стало.

   Показую повідомлення Сергію Петровичу. Я б віддав цьому негіднику все, тільки б він не чіпав Нею. Починаю подумки прикидати за скільки часу мені вдасться зібрати потрібну суму. Хоч би він нічого їй не зробив!

   Зв’язавшись з кимось по телефону, Сергій Петрович повідомив, що скоро в нас буде вся потрібна інформація про цього Влада, та порадив поїхати додому заспокоїтись і освіжитись. Як я можу заспокоїтись, коли вона в цього мерзотника? Та все ж додому мені потрібно.

   Зачинив крамницю. З автомобіля телефоную сімейному банкіру, заявивши, що до вечора слід зібрати необхідну суму. Звичайно, той все розповів батькові, і вже через кілька хвилин він подзвонив мені, вимагаючи пояснень. Скорочено розповів все, що сталося, цього було достатньо. Він пообіцяв залучити всі сили, щоб допомогти її знайти.

    Опинившись в квартирі, почав згадувати, як вона сміливо заявила про нашу домовленість, а потім щиро зізналась, що хоче бути зі мною. Спогади нахлинули, тут вже все нагадує про неї. Я ж повинен був її берегти…

   Відчинив сейф діставши пістолет. Зарядив його. Більше не зупинюсь. Якщо він її скривдив – йому не жити! З-під землі дістану. Заткнув зброю за пояс.

   Нащупав в кишені коробку з обручкою. Так і не встиг зробити їй пропозицію. Здавалось, в мене досить часу, та жити потрібно тут і зараз, іншого життя вже не буде.

    Якщо з нею щось станеться... Але спершу поквитаюсь з цим негідником. Як же шкодую, що не вбив його ще тоді, коли дізнався всю правду.

    «Де ж ти, Нея?» - прошепотів я в пустоту, але відповіді не було.

    Розумію, що просто не можу так сидіти і чекати. Раптом згадав про Леру, її подругу. Швидко порившись в телефоні, знайшов фото з її адресою і номером телефону. Миттю набираю цифри.

-    Лера, це я - Дем. Той мерзотник Влад викрав Нею.

    На іншому кінці запанувала тиша.

-    Що? Як? – в паніці прокричала дівчина після заминки.

-    Може тобі про це щось відомо? – не втрачаю надії дізнатись щось нове.

-    Ні. – вона притихла, ніби щось згадує. – Про Влада я давно нічого не чула, його шукають місцеві «ділки», після того як він розорив батькову фірму.

-    А про двох інших, що тобі відомо?

-    Ну Антон інвалід, тому весь час вдома. А Денис зараз за ґратами.

    Якщо ці двоє негідників відпадають, значить він діє самостійно, та від цього мені аж ніяк не легше.

-    Лера, будь на зв’язку, якщо тобі буде що-небудь відомо, повідомляй.

-    Звичайно, - в її голосі почулось тихе схлипування.

-    Я її знайду. – запевнив наостанок - обов’язково знайду.

    Знову ледве стримую себе від люті. Яка ж вона зараз перелякана. Згадую як з першого дня нашого знайомства боялась моїх дотиків, як здригалась щоразу і все це через нього. Що вона зараз переживає?! Не можу про це думати! Все годі, потрібно діяти.

   Йду в автомобіль та починаю їздити містом, намагаючись хоч щось робити.

    Пролунав рятівний дзвінок від Сергія Петровича. Повідомив, що позашляховик з потрібними нам номерами, був помічений на шосе та поїхав в сторону іншої області. Значить, він везе її у те місто, де вони виросли. Поділився своїми здогадками. Постановили миттю їхати за ними.

    До болю стискаю кулаки, розуміючи як далеко від мене зараз знаходиться кохана.

    Їхати вирішили двома автомобілями, так буде більше шансів на пошуки. Сергій Петрович зв’язався зі своїми знайомими там на місці, намагаючись бодай щось розвідати до нашого приїзду.

     Дорога хоч і зайняла в нас менше часу, адже мчались на шаленій швидкості, але однаково здавалась мені вічністю, так як кожна хвилина і секунда проведена Неєю в присутності цього мерзотника, була пекельним випробуванням.