Розділ 25

     Нарешті повернулась до роботи. Так набагато легше, адже менше думаю про нас з Демом і ці стосунки, хоч трохи відволікаюсь.

   Згадала про Леру, в неї завтра день народження.

-    Мам, я хочу поїхати до Лери, привітати її.

    Вона, глянула на мене, відірвавшись від виготовлення чергової ляльки. Добре, що вигадала для себе таке заняття, адже ці унікальні ляльки користуються неабияким попитом, а перед новорічними святами і поготів.

-    Ти сама поїдеш?

-    Ні, Дем погодився відвезти.

    Почувши мою відповідь мама заспокоїлась.

-    Тоді не бачу проблеми. Якщо ти з Дем’яном, я буду спокійна. А за цуциком я пригляну, не хвилюйся.

    Вона усміхнулась, та здається її щось турбує.

-    Мам, у тебе все добре? – обережно поставила питання.

    Вона відклала ляльку в сторону, наче намагалась повністю заволодіти моєю увагою. Насторожилась. Що такого вона мені повідомить? Хоч би зі здоров’ям було все гаразд. Відчуваю як тривожно стислось серце.

-    Дещо сталось… – вона тягла з відповіддю, а в мене тим часом від страху розширювались очі. – Ні, не хвилюйся так, все добре.

-    Тоді, що ти мені хочеш повідомити? – я вже втрачала контроль над емоціями.

-    Євген Іванович запросив мене поїхати з ним на два тижні в пансіон.

    Розгубилась. Ну звичайно, як тут могло обійтись без цього нашого настирного сусіда. Стримуюсь і мовчки чекаю продовження.

-    Я б хотіла поїхати з ним. – вона притихла, даючи мені усвідомити сказане і знову заговорила, - якщо ти дозволиш, звісно.

   Вміє вона спантеличити. Мабуть, їхні стосунки набагато серйозніші, ніж я думала. Що буде далі?

    А вона ж чекає від мене відповіді. Що я можу сказати, особливо тепер, коли сама стала жертвою такого ж почуття.

-    Мам, ти дійсно цього хочеш? – підійшла ближче. – Впевнена?

    Відверто кивнула. І тут я подумала, що вона заслуговує на щастя як ніхто інший, адже батько мабуть, також щасливий з тією своєю новою жінкою, то чому ж мама має бути самотньою. Постійно хотіла вберегти її від помилки, так як думала, що чоловіки всі підлі й підступні, а виявилось, сама помилялась. Цей сусід робить її щасливою. Тепер я чітко зрозуміла, що біль наносять лиш ті, хто не вміє кохати.

-    Попрохаю тебе лиш про одне, -  щиро почала я, вона чекала продовження, - будь щаслива.

    Ми обійнялись і вперше з довгий час, зрозуміли почуття одна одної. Це єднання раптово перервала клієнтка, яка вирішила придбати своїй дочці на Різдво нашу оригінальну ляльку. Здається, слава про цю крамничку розповсюджується дуже швидко. Усміхнулась своїм думкам.

    В перериві між роботою вирішила написати Демові повідомлення. Так засумувала за ним, проте побачитись нам сьогодні не судилось, в нього якісь свої справи, про що мене було оповіщено ще вчора.

    «Привіт. Дем, я хочу поїхати до Лери, якщо ти ще не передумав. День народження у неї завтра.»

   Здається, я поставила його перед фактом. Відповідь не забарилась.

    «Красуне, я ж обіцяв поїхати разом. Все в силі.»

    Дивлюсь на екран телефону і дивуюсь тому як раніше жила без нього.

    «О котрій за тобою заїхати?»

    Усміхнулась, подумки уявляючи його обличчя. Миттю оговталась. Якщо я зараз так реагую на все, то що вже буде далі? Це навіть лякає.

    «Давай десь зранку. Дорога неблизька.»

    Відповідь прийшла миттю.

   «Домовились.»

    День тягнувся аж якось надто повільно.

    Під вечір вирішила запакувати подрузі подарунок. Вибрала оригінальну фото рамку, та щоденник для записів в незвичайній оранжевій обгортці (улюблений колір Лери). Прихопивши із собою презент, ми з мамою поспішили додому, де мене вже з нетерпінням чекав Пушок.

    Далі все пішло звичним сценарієм: погодувала собача, прогулялась з ним, допомогла мамі з вечерею, як виявилось вона готувала для мене, бо сама на ніч знову втекла до свого кавалера. Чесне слово, як підлітки! Ми з Демом і то так не поводимось.

    Прийняла душ, змивши з себе втому, та висушила волосся. Захотілось щось почитати на ніч. Дістала улюблений роман. Подолала лиш кілька сторінок, переживаючи разом з героями, як до реальності привів телефон, а точніше повідомлення. На автоматі глянула на годинник. Майже одинадцята. Кому не спиться?

    «Красуне, визирни за двері.»

    Не зрозуміла. Перечитала ще раз. Він, що приїхав до мене? Сказати, що збентежена, це нічого не сказати. Він за дверима, а я в такому вигляді! Підстрибнувши з ліжка закутуюсь в халат і пробую пригладити волосся. Цуцик здивовано зиркнув на мене, ніби питаючи, чому я його розбудила.

    Глянула в дзеркало, ну так більш-менш. Скривилась. А що вже поробиш? Йду відчиняти.

    Перше, що мені кинулось в очі – величезний букет троянд. Я й забула, як він колись повідомив, що буде задарювати квітами.

-    Це тобі, - він вручив його мені і легенько обійняв. – Не зміг дочекатись ранку, захотів тебе побачити.

    Так приємно було це чути. Запропонувала йому зайти й помітивши вагання, додала, що я сама, якщо не рахувати цуценяти.

    Зайшов та зняв куртку.

-    Ходімо на кухню, - запрошую пройти далі. – Можу запропонувати чаю, так як кави у нас ніхто не п’є.

    Дем’ян обвів поглядом нашу кухню.

-    Ні, нічого не хочу, – вмостився за столом. – Взагалі я заїхав до тебе ненадовго, лиш хотів побачити. До речі, а чому ти сама вдома?

     Я зітхнула та повідала історію про сусіда й маму. Здається, на Дема вона не справила взагалі ніякого враження. Але це тільки так здалось.

-    А чому цей Євген Іванович тобі так не подобається?

-    З чого ти це взяв? – дивуюсь.

-    Так говориш про нього, наче не схвалюєш.

    І все він підмічає. Довелося розповісти ще й історію про батька і мамине слабке серце. Тепер вже в мене від нього взагалі ніяких таємниць не залишилось.

-    Гаразд, Красуне, мені вже час.

    Він так несподівано підвівся, грюкнувши стільцем, що злякав Пушка, який тихо спав у моїй кімнаті. Той почав гарчати своїм ще щенячим голосочком. Я засміялась, а Дем здивувався.