Розділ 24

    Нарешті дісталась дому. Стільки всього сталось, навіть страшно думати про це.

    Щойно переступила поріг, до мене одразу ж кинувся Пушок, радісно вертячи хвостиком. Погладила його, та хотіла йти на прогулянку, але мама повідомила, що вже погуляла з ним. Дивно, ніколи раніше цього не робила. Прослідувала за нею в кухню, та всілась за стіл.

-    Ну що, як провела час з Євгеном Івановичем?

-    Добре. – вона була якась дивна. Сіла біля мене, пильно вдивляючись в очі. – А ти?

-    Все добре.

     Здається, щось запідозрила. Поводиться так, ніби чекає щоб підловити на брехні. Мабуть, помітила, хто мене привіз, до того ж вікна кухні у нас виходять на вулицю. Швидко метикую як викрутитись з цієї ситуації, а ж думала, що принижень за сьогодні мені вистачить. Доля вирішила інакше.

-    Я бачила, що тебе привіз Дем’ян.

    Вже нічого й не заперечиш. Та вона, ніби і не сердиться.

-    Ти була з ним?

    Я лиш кивнула. А що вже поробиш.

-    Рино, я ж не проти ваших стосунків. – чомусь, майже не здивована. – Ви обоє дорослі, ти в мене розумничка, бачу, що у вас все серйозно. Можеш залишатись в нього коли завгодно. Але для чого ти мене обманюєш?'

   Вона вміє вивернути все так, щоб я почувалась винною.

-    Все вийшло спонтанно. – намагаюсь виправдатись, здається, це прозвучало правдоподібно.

-    Я рада за тебе, - обійняла мене, а потім одразу ж захотіла нагодувати. Мама…

***      ***     ***
    Повільно протяглися години. Вже встигла прийняти душ і вдосталь побавитись з Пушком. Про минулу ніч і сьогоднішній ранок заборонила собі навіть думати, адже нічого хорошого з цього не виходить, тільки зіпсую настрій.

   Якось сумно проходить мій вихідний. Несподіване повідомлення, яке прийшло на телефон, вивело з роздумів.

    «Привіт, красуне! Які у нас плани на вечір? Сем запрошує до себе за місто, святкувати заручини. Погоджуємося?»

    Не змогла стримати усмішку. Ми вже все вирішуємо разом.

   «Я тільки за». Коротко і по суті. От і є розвага на вечір. Хоча була якась боязкість і ніяковість перед Семом, він точно пам’ятає мою поведінку. Але однаково це потрібно колись пережити.

   «Заїдуї о 19-й»

    Автоматично глянула на годинник. Ще кілька годин. Зітхнула, це  ж потрібно вибрати якийсь одяг, погодувати цуцика та погуляти з ним. Стільки справ, тому одразу ж взялась збиратись.

    Через дві години, вже була повністю готова до вечора. Вибрала джинси та кофтинку з блискітками. Доповнила образ високим хвостом. Мені сподобався такий вигляд, ця прихована зухвалість зовсім непритаманна мені. Я взагалі останнім часом себе не впізнаю, від звичної маски неприступності і холодності нічого не залишилось - Дем її знищив. Знову стала такою як колись, він повернув мене колишню.

    Торкнулась зап’ястя з браслетом, потеребивши в руках елегантну підвіску. А він дійсно став моїм сонцем, як і обіцяв. Притисла руку з прикрасою до грудей. Наче справді відчуваю його присутність. Але ж це неможливо, от уже ця уява – розігралась не на жарт.

    «Я уже під’їхав, скоро буду в тебе». Повідомлення прийшло саме вчасно.

    Дістала з шафи коротку зимову куртку, якраз ідеальний вибір для мого образу. Сказала Пушку, щоб був слухняним (наче він міг це зрозуміти), і погладила на прощання. Зайшла в кімнату до мами. Вона усміхнулась, схваливши мій вигляд. Поцілувала в щоку, натомість вона підморгнувши запитала, чи буду я ночувати вдома.

-    Мам, ну ти чого?! – навіть зніяковіла. Сприймати це все зараз на тверезу голову було набагато важче.

-    А що тут такого? – вона говорила так легко, ніби ми розмовляли про погоду.

    Хотіла б і я так відноситись до всього. Шкода, та поки що це мені не під силу.

-    Знай, я уже з нетерпінням чекаю від вас звістки про заручини.

    Вона що хоче мене добити? Які заручини? І звідки подібні думки?

-    Мам, про це ще зарано говорити. Ми ж недавно тільки познайомились.

-    І що? Ліна з Семом також, а вже готуються стати сім’єю.

    Здається, в неї на все є відповіді. Сперечатися марно, здаюся, навіть на знак цього підняла долоні вверх.

-    Все, мені вже потрібно бігти.

-    Якщо треба, можеш залишатися в Дем’яна – повідомила мені наостанок.

    Як же це дивно. Вона невиправна. А я ще придумувала історію з Ліною, щоб залишитись з ним. Як виявилось мама тільки цього й чекала. Знову вражає мене своєю жагою знайти чоловіка. Чоловіка… попробувала на смак це слово. Як приємно думати про нього  в такій ролі. Ну все годі цих мрій!

    Як тільки взула чоботи на високих підборах в двері подзвонив Дем. Як же він завжди вчасно приходить. Відчиняю йому з усмішкою, а він просто обіймає, наче ми не бачились дуже давно. Здається, минула ніч нас ще дужче зблизила, чи може це тільки мої фантазії.

-    Ти чудово виглядаєш – його звичний комплімент.

-    І ти теж, як завжди – усміхнулась я.

    Він притис мене ще дужче, а потім розімкнувши обійми взяв за руку. Хіба я могла ще декілька місяців тому собі таке уявити? Ні, якби хтось сказав, навіть не повірила б у найменшу можливість. А зараз це реальність.

   Опинившись в автомобілі, Дем увімкнув музику і ми поїхали. Майже одразу на телефон прийшло повідомлення. Як з’ясувалось з минулого – від Лери. Вона прислала фото, підписавши: «В очікуванні свята...». Так, дійсно в Лери ж скоро день народження, а я зі своїми клопотами і проблемами ледве не забула про це.

-    Що сталось? – Дем помітив мою стурбованість. – Ти, наче зблідла.

-    Повідомлення від подруги, ледь не забула про її день народження. Ми з нею виросли разом, завжди були такі нерозлучні, а тепер взагалі спілкуємось лиш телефоном. Так хочеться з нею зустрітись.

-    І що тебе зупиняє?

    Для Дема, мабуть нема ситуацій, які неможливо вирішити. Наче все так легко. Але ж там не тільки Лера, але і спогади, які всі ці роки намагаюсь стерти з пам’яті.