Розділ 20

    Минали дні. З Дем’яном майже не бачились. Постійно кудись запрошував, та я безперервно відмовлялась. Розмовляли не часто, та й то тільки' телефоном. Лиш декілька разів він підвозив нас з мамою з роботи.

    Знову граю звичну неприступність. Розумію, що поводжусь дивно, та мені потрібен був час, щоб розібратись в собі. Не можу його і надалі відлякувати якщо хочу спробувати побудувати стосунки.

    Врешті набравшись сміливості, погодилась на зустріч. Вирішили піти ввечері в кіно.

   Вернувшись з роботи, одразу вирушила на прогулянку з Пушком. Він вже зовсім звик до мене і до того розпорядку дня, який я могла запропонувати. Пакості цуцик майже не робив, одного разу лиш згриз взуття, після того випадку, купила йому спеціальні іграшки і відтоді він тільки ними й бавиться. А як тішиться кожній нашій прогулянці! Особливо після того як випав сніг, дуже любить бігати і качатись в ньому, радіючи як мале дитинча.

    Ось і сьогодні наша прогулянка минула на диво весело. Малюк бігав кругами пухнастим снігом, поки не втомився, це й був знак, що вже пора додому.

    Глянула на годинник і зрозуміла, що цуцик відняв у мене більше часу, ніж розраховувала, тому збиратись на побачення довелось швидко. Проте, я й не планувала особливо виряджатись. Поспішно одягнувшись, зиркнула в дзеркало, потім одягнула шапку і тепле пальто, та вирішила чекати Дем’яна на вулиці. Він завжди такий пунктуальний, тому все одно з хвилини на хвилину мав прибути.

    Вийшла з під’їзду і подумала, що не зайвим буде одягнути рукавички, які передбачливо кинула в сумочку. Схилившись над нею, намагаюсь  розгледіти вміст в напівтемряві вечірніх ліхтарів, в цю мить мене несподівано схопили якісь руки. Різко почала вириватись, але вони не відпускали.

-    Єгор, що ти робиш? – нарешті змогла розгледіти нападника.

Він послабив хватку і я звільнилась від нього та нервово відійшла назад.

-    Ну що, задоволена? – помічаю, що він п’яний і від цього стало зовсім страшно. – Це ж через тебе ми з Ліною розійшлися.

-    Що ти верзеш, - набралась сміливості,  - як я до цього причетна?

-    Якби ти мене не побачила тоді в парку, я б не змушений був розказувати їй про своє незначне захоплення і ми б досі були разом.

    Оторопіла. Що він взагалі торочить?

-    Але ж ти зраджував її…

-    Що ти розумієш в стосунках?!

    Він буквально накинувся на мене й схопив за руку. Почала щосили пручатись і вже навіть хотіла закричати, та стрималась, спробувавши вгамувати його своїми силами, адже боялась привернути зайву увагу. Тут всі нас знають і швидше за все, подібний інцидент швидко дістанеться вух мами. Не хотілось, щоб вона хвилювалась.

-    Відпусти, що ти робиш? – майже кричала, розуміючи, що він вже себе не контролює.

    Пробую щосили вирватись з «мертвої» хватки. Та він настільки міцно вчепився. Ще більше запанікувала й почала відбиватись вільною рукою. Та в цей момент хватка ослабла. Від страху навіть не зрозуміла, що сталось. На автоматі кинулась в бік і помітила, що мене врятував Дем. Він одним махом збив з ніг нахабу і накинувся на нього зверху з ударами.

    Почала приходити до тями й вже злякалась за Дем’яна.

-    Дем годі! Залиш його. – та він, наче й не чув мене, довелось діяти.

    Підбігла та спробувала відтягти. Тільки тоді мій захисник  отямився. Відпустив Єгора, пригрозивши йому щоб більше не смів і близько підходити до мене. Той натомість пробурмотів щось незрозуміле й продовжив лежати на снігу.

    Дем’ян наостанок зиркнув злющим поглядом на неприятеля, та забравши мене від нього, повів до автомобіля.

   Коли підійшли ближче до проїжджої частини, при покращеному вуличному освітлені помітила кров на його руках, злякавшись вказала йому на це. Він лиш злегка глянув і жестом запросив сісти в автівку. Відразу ж підкорилась, хоч роздратований погляд мого супутника неабияк лякав.

    В автомобілі Дем’ян дістав серветки та витер руки. Як виявилось, то була кров Єгора. Я, здається, навіть зітхнула з полегшенням, але його неприязність насторожувала, навіть з’явилась думка відмовитись від побачення і втекти додому, все одно настрій було зіпсовано.

-    Хто він? – порушило тишу зловісне запитання.

-    Ніхто. – а, що я ще могла відповісти? Адже Єгор для мене дійсно ніхто.

-    Я бачив його в парку, коли ми там випадково зустрілись. – здається, його голос став більш спокійним. – Ти дивно дивилась на нього.

    Він це сказав так, ніби звинувачує мене в чомусь. Довелось розповідати.

-    Це колишній хлопець Ліни, тоді вони ще зустрічались і я побачила його з іншою.

-    І що йому від тебе потрібно? – ця обвинувальна інтонація, чомусь змушувала мене виправдовуватись.

-    Він винить мене в їхньому розриві. – з його вигляду було зрозуміло, що потрібно пояснювати  далі. – Заявив, що якби я тоді їх не зустріла, йому не довелось би все розповідати Ліні й вони досі були б разом.

    Дема також здивувала логіка колишнього Ліни, це відобразилось в нього на обличчі.

-    Не хвилюйся він більше не підійде до тебе.

    Чомусь ці слова лякали. Стало страшно і в першу чергу за нього.

-    Дем, що ти задумав? Не чіпай його. Він більше мене не потривожить. – здається, моєму голосу бракувало переконливості.

-    Я буду тебе берегти від усього, – безапеляційно заявив, невідривно дивлячись у вічі.

    Певно, вперше у своєму житті, дійсно відчула, що знаходжусь під надійним захистом. Знову вірила. Керуючись інстинктивним потягом торкнулась його руки і відчула її тепло. Чітко усвідомила, що Дем стає потрібен. Починаю довіряти йому своє серце, а розум гучно протестує.

-    Мабуть, ми вже не поїдемо в кіно, – несподівано промовила я, забравши руку, - настрій зіпсовано.

-    Ні, - його голос був надто тихим, наче боявся мене злякати. – Не дозволяй комусь зруйнувати плани і диктувати, як тобі жити.

    Здається, в цих його словах був прихований підтекст. Та як би там не було, а він мав рацію. Навіщо дозволяти комусь псувати мені настрій?