Розділ 18. Дем’ян

   Дем’ян
    Приїхав додому після побачення в піднесеному настрої. Нарешті вдалось пізнати її справжню. Побачив як іскряться від радості ці красиві зелені очі. Вона веселилась і була такою щасливою, від звичної неприступності і холодності навіть сліду не залишилось. Цілий вечір боровся з бажанням торкнутись її руки, обійняти, поцілувати, та стримувався, щоб не злякати. Як же це було важко! Постійно боюсь зробити щось не так.

    Витяг телефон. Тепер у мене є наше спільне фото. Передивився відео де Нея радіє снігу, кружляє, дзвінко сміється. Моя дівчинка… як це приємно це усвідомлювати. З такими думками й заснув.

    Вранці розбудив дзвінок Сема, пропонував поїхати кудись розвіятись. Глянув на годинник, виявляється вже зовсім і не ранок, а навіть обід, добре хоч сьогодні неділя. Відмовився та подумав, що вже досить довгий час не з’являвся в боксерському клубі, та й взагалі давно не бачився з друзями. Якщо чесно, і бажання не було. Сем, мабуть, образився.

    Випив кави й тільки подумав про їжу, як в двері подзвонили. На порозі стояла мама.

-    Ну що, не чекав? Взагалі забув про нас з батьком, навіть не приїжджаєш. – напала прямо з порогу.  -  Можна зайти, чи ти не сам?

    Жестом запросив її в середину, таке запитує, наче, я постійно сюди когось приводжу. Та коли вона вже тут, значить дійсно довго до них не навідувався. Спробував пригадати коли останній раз їздив в наш заміський будинок. Дійсно це було вже досить давно, тепер зрозуміло, що привело її до мене.

- Був занадто зайнятий. – починаю шукати якісь відмовки, смутно схожі на правду. – Ну ти ж розумієш, робота і взагалі, подумую відкрити якусь нову справу.

    Вона деякий час мовчки дивилась на мене, а потім хитро усміхнулась.

-    В тебе нарешті з’явилась постійна дівчина.

    І як в неї це виходить? Ще з дитинства не міг нічого утаїти, все якось дізнається.

-    Ну так, - не хотів приховувати, – в мене є дівчина.

-    І як її звати, хто вона?

-    Віринея, у них з матір’ю крамниця виробів ручної роботи, недалеко від мого автосервісу.

-    Цікаво, цікаво… - мама знову вигадливо усміхнулась. - Я хочу з нею познайомитись. – в її голосі прозвучала беззаперечність. – Чекаю вас сьогодні на вечерю.

       Звичайно, я був не проти познайомити Нею з батьками, та як вона на це відреагує? Не хотілось лякати і напосідати. Ми ж тільки почали зустрічатись.

-    Я не прийму відмовки. – заявила мама, помітивши, що маю намір противитись.

-    Не думаю, що це буде доречно. – все ж спробував відмовитись. – У нас тільки все починається.

   -  Нічого собі тільки! – вона навіть здивовано вигукнула. – Я тебе вже майже місяць не бачила. Якщо ти забув про нас з батьком, значить у вас дійсно все серйозно, тому ввечері чекаю. Ну все, мені потрібно бігти, ще стільки всього слід зробити.

    На прощання вона мене обійняла, наказавши бути в них чітко о дев'ятнадцятій.

-    Мам, тільки ж ви її не відлякуйте, - голос прозвучав аж надто жалібно, - вона дорога мені.

    Це маму дуже порадувало, вона задоволено усміхнулась, запевнивши, що все буде чудово і одразу ж зникла, так само несподівано, як і з’явилась.

    Ну що, здається, на вечір уже нічого планувати не треба, залишилось лиш переконати Віринею.

    Зателефонував.

-    Привіт, красуне, збирайся, я через п'ятнадцять хвилин заїду за тобою, десь пообідаємо. – здається, я не дав їй шансу відмовитись.

-    Гаразд чекаю, – просто відповіла вона і на цьому наша телефонна розмова закінчилась.

    Приблизно через десять хвилин під’їхав до будинку. Нея вже чекала мене на вулиці, зліплюючи сніжні кульки. В деякі моменти вона дійсно виглядає мов дитина, так радіючи цьому снігу. Усміхнувся. Одразу помітила мене й підійшла до автівки.

-    Поглянь які сніжки виходять, – в голосі відчувалась гордість. – Може зіграємо?

-    Ні. Краще поїхали пообідаємо.

     Віринея сіла в автомобіль, зняла рукавиці й шапку. Її каштанове волосся хвилями розсипалось по плечах. Наче нічого особливого в цій дівчині нема, та виглядає вона надзвичайно, так і хочеться провести рукою по цьому волоссю, вдихнути його аромат. Голос всередині з гордістю заявляє, що вона моя.

-    Ну що, куди поїдемо?

    Раптово привела мене до тями. Усвідомлюю, що вже деякий час просто мовчки дивлюсь, скоріш за все, ще й з чудакуватим виразом.

-    Може ти вибереш якесь місце.

    Вона лиш похитала головою, заявивши, що не любить ходити по різних там кафе і ресторанах, тому порадити нічого не може. Вирішив зупинитись біля першої ліпшої кав’ярні.

    Це була якась невеличка забігайлівка з дивною довгою назвою. Зайшли всередину, відвідувачів майже немає. Вибрали столик біля вікна. Допоміг Неї зняти пальто і зрадів коли вона не відсахнулась в своїй звичній манері. Замовив офіціанту перше, що побачив в меню, а от Нея відмовилась взагалі їсти, захотіла тільки зелений чай.

-    Мені потрібно з тобою поговорити. – почав здалеку, не знаючи, як підвести до суті, але цим, здається, лиш злякав. Вона одразу напружилась і навіть трохи зблідла, та постаралась нічим не видати своїх почуттів.

-    Я хочу познайомити тебе з своїми батьками.

    Очевидно, що це її ще більше занепокоїло. Навряд чи вона чекала таке почути.

-    Вони чекають нас сьогодні на вечерю. – продовжував її бентежити.

В цей момент офіціант приніс замовлення і ретельно все розставляв по столу. Нея дивилась на вулицю, десь вдалечінь, замислившись над моїми словами.

-    Навряд чи це хороша ідея, – мовила вона через кілька хвилин. - Тобі не здається, що все занадто швидко?

-    Не бачу в цьому нічого поганого. – старався щоб голос прозвучав якомога впевненіше. – Ти моя дівчина і я хочу, щоб усі про це знали.

-    Чому ти все вирішив сам, не порадившись спочатку зі мною? – вона виглядала засмученою.

    Навіть апетит зник. Так, я все вирішив за неї. Подумав навіть зателефонувати матері, відмінивши вечерю, та потрібно було використати всі шанси.