Розділ 13

    Дні пролітали дуже швидко. З головою занурилась в роботу. Мама познайомила мене з своїм кавалером. Вони якось надто часто почали зустрічатись, постійно кудись ходять разом. Не те щоб мене це сильно зачіпало, та все ж було страшно за неї. Хоч би вона не закохалась в нього.

    Ліна також повністю посвятила себе своєму Сему. Навіть забула про мене, телефонує дуже рідко, майже не заходить в гості. Виходить, що я залишилась сама.

    Щодо Дем’яна, то я з ним не зустрічалась з того самого дня, коли сказала, що більше не хочу бачити. Навіть сумно. В глибині душі, мабуть, сподівалась, що він і цього разу не стане мене слухати, все зробить по-своєму. Та ні.

     Не з’являвся і в своїй авто майстерні.

    Так помалу і настав день народження. Сьогодні мені виповнилось 22. Зранку зателефонувала Лера привітала, та чомусь довго допитувалась, як  у мене справи на особистому фронті. Що на неї найшло? Наче не знає моєї історії. Навіть пообіцяла невдовзі приїхати в гості, що мене злегка підбадьорило. Як же я хочу з нею зустрітись!

    Мама також привітала, побажала зустріти свою половинку і знайти справжнє кохання, так як в ньому - жіноче щастя (жах!). Щороку бажає одне і те ж. Найнесподіванішим сюрпризом стало привітання Євгена Івановича і шикарний букет квітів від нього. Дуже дивно, наче мітить на роль татуся. Значить у них з мамою дійсно все настільки серйозно.

    Ліна забігла перед парами, подарувавши ніжні рожеві троянди.

   Ще однією несподіванкою стала вітальна смс-ка від Сема.

    Зі всіма цими вітаннями на роботу ми з мамою прийшли трішки з запізненням.

***   ***   ***
    Я запаковувала черговий подарунок одній із наших постійних клієнток коли у двері зайшов посильний з величезним букетом темно-червоних троянд. Ловлю себе на думці, що раніше ніколи не отримувала стільки квітів в одному букеті. Його майже не було видно з-за красивих напіврозкритих бутонів. Кур’єр тицьнув мені на підпис папери, а потім вручив букет. Я здогадувалась від кого ці квіти (а від кого ж ще вони можуть бути?).

    Та це ще було не все. Повідомив, щоб я вийшла на вулицю і забрала другу частину посилки. Пішла. Там мене чекала зв’язка різнокольорових  гелієвих  кульок з надписами. Посильний віддав їх мені і одразу поїхав. Стою розгублено. Читаю: «самій прекрасній», «З днем Народження!»,  «ти мій світ», «Вітаю!»,  «ти моя королева»,  «радісних усмішок», «Щастя»,  «Кохання». При цьому на деяких кульках надписів не було, замість них - різноманітні сердечка, зірочки та блискучі цятки.

   Таких подарунків мені точно ніхто не дарував. Стало так приємно. Навіть вдалось відчути себе дитиною.

    Несподівано помічаю, як за мною спостерігає Дем з іншого кінця вулиці, стоячи біля свого автосервісу. Все таки з’явився! Здається, він задоволено усміхається, хоча можу і помилятись на такій відстані.

    Розгубилась. Здивовано дивлюсь в його бік. В такій ситуації є тільки один правильний вихід. Демонстративно високо підіймаю руку з кульками і повільно їх відпускаю, не зводячи з нього погляду. Мабуть, він розчарувався. Та це ще не все.

    Забігаю в магазин і виношу звідти розкішний букет. Він пильно спостерігає за мною. Викидаю його в смітник (хоч і дуже шкода). На мить зупиняю погляд на ньому і йду геть.

    Мама в розпачі. Не задоволена моїми діями. Несподівано помічаю на столі незнайому невеличку коробку. Мабуть, кур’єр залишив її тут. Відчиняю. Всередині - золотий ланцюжок, а на ньому підвіска у вигляді ангела з серцем, причому серце прикрашене блискучим камінням. І що він хотів цим сказати? Адже тут точно є прихований зміст.

    Не довго думаючи, схопила коробочку і вилетіла на вулицю. Дем’ян, здається, навіть не зрушив з місця, наче приріс до нього. Мабуть, очікував феєричного продовження. Гаразд, зараз влаштую...

    Я грізно наступала. Він спокійно стояв.

-    Мені здавалось, ми про все домовились! – я кинула в нього подарунком і коробка з глухим звуком впала на землю. Він навіть не звернув на неї уваги. – Не потрібні мені твої дорогі дарунки!

    Швидко розвернулась і пішла геть. В душі навіть раділа, що він знову з’явився. Та хіба я можу це показати?

***   ***   ***
    Святкувати день народження ми вирішили вдома. Мама запросила свого кавалера, а я – Ліну. Після роботи накрили на стіл і відзначили тихо по-сімейному. Коли наші гості розійшлись в двері подзвонили. Відчинила і застигла. На порозі стояв Дем, а в нього на руках було мале цуценя перев’язане красивим червоним бантом.

-    Це тобі. – він передав мені його в руки. – Вірний друг.

    Розгубилась. Не чекала такого. Ще з дитинства мріяла завести собаку, та якось не виходило. Так несподівано збулась мрія.

-    Ти сказала, що тобі не потрібні мої дорогі подарунки, я зробив тобі безкоштовний. – почав пояснювати непроханий гість. - Це собача підкинули нам в авто майстерню. Я подумав воно буде чудовим презентом для тебе.

-    Дякую, - промовила тихо.

    Було так приємно. Звичайно, я ще не уявляла як цей домашній улюбленець змінить моє життя. Щодня буду вимушена залишати цей пухнастий клубочок в квартирі на цілий день, а також  гуляти, виховувати, навчати різних команд, бавитись. Саме це цуценя буде примушувати мене радіти життю, скрасить самотність. Більш ідеального подарунку для мене й уявити важко. Дем’ян наче знав, що мені потрібно, ніби розуміє мене краще за всіх.

-    Та це не всі сюрпризи на сьогодні.

    Вивів мене з роздумів. Я занадто залюбувалась цим песиком. Руда мордочка тицьнула  мене в руку.

-    Хочу тебе запросити в одне цікаве місце.

   Категорично відмовила. Сьогодні він дивує мене ще з ранку, та мабуть, уже досить цих сюрпризів.

-    Будь ласка. Це ж твій день.

    Він що благає? Як же важко вдавати холодність і байдужість, коли на серці зовсім інше. Ні, потрібно тікати від цих почуттів. Нічого з цього не вийде.

-    Саме так, тому, будь ласка, йди. Я ж говорила, що більше не хочу тебе бачити.