Глава 11.

— Ну і? — Артем сидів на підвіконні в коридорі й ліниво гортав стрічку в Інстаграмі. Коли я вийшла, він відклав телефон та перевів увагу на мене.

Ех, а це було б так цікаво обговорити, але я поклялась останніми шкарпетками, що не розкажу нікому. Навіть Артему. А клятви треба дотримуватися, в мене й так постійно шкарпетки десь зникають.

Довелось показати жестами, що рот в мене на замку, бо якщо розкажу, то прийде великий і страшний Сергій Олександрович і зробить зі мною щось погане, наприклад змусить переписувати всі методички.

— Ти чимось вдавилась, почала кашляти, Сергійко почав рятувати й тебе на нього вирвало? — Друг почав видавати свою версію моєї історії. Я звичайно завжди знала, що граю в крокодила відверто погано, але ж не на стільки.

Думаю Артем по моїх круглих очах побачив, що трошки не туди потрапив, зовсім трішечки.

— А, навпаки, його вирвало на тебе? — З виглядом, наче відкрив вічний двигун Артем видав нову здогадку. По хитрій морді лиця я зрозуміла, що над мною починають знущатися. Удати, що мене зараз знудить на нього? Яка цікава ідея. Але, мабуть, не цього разу. Сьогодні я маю перевагу. Те, що я знаю не знає поки ніхто, тож друг під кінець дня буде готовий на все, щоб я йому лише розповіла.

— Вгадав, саме так і сталось, то чому ти пару прогулюєш? — Треба було бачити його вираз обличчя, коли я з абсолютною байдужістю сіла поруч і спокійно залізла в нотатки на телефоні.

— Ти зараз серйозно? — Друг на емоціях аж зіскочив зі свого сідала та став навпроти. Ех, шкода, що я далеко не акторка, бо моя посмішка мене здала. — Ой, не треба мені тут багато говорити. Та зрозумів я, що це якийсь великий секрет, який тобі не можна видавати. Але хоч натякни в якій це сфері. Пов’язано з полюванням на Сергійка? Ха-ха, бачу по очах, що так.

Так, Діано, не пались. Думай про котиків, яких збила машина. Думай про котиків. Одразу вираз обличчя буде сумним.

— Ой, не треба тут нещасну морду лиця робити, коти не допоможуть. Він просив тебе допомогти? — Котики, маленькі, нещасні котики. — Ага, а як допомогти? Здавати йому всю інформацію? Добре, я зрозумів, отже будеш шпигувати за нашими одногрупницями й зливати все викладачу. І що тобі за це пообіцяли? 

Намагаюсь робити невинний вираз обличчя. Спрацює це вже нарешті чи ні?!  

— Якщо нічого не пообіцяли, то напевно справа в іншому, — заклавши руки за спину друг ходив туди-сюди повз мене та час від часу поглядав на мою реакцію. На лобі в мене всі відповіді написані чи що? — Він хоче, щоб ти теж поспорила і нібито виграла?

В мене аж очі розплющились від такої заяви. Бо ідея то цікава. В мене гроші, Сергію Олександровичу спокій, але чи повірить хтось в такий розвиток подій. Бо я ніколи не входила в асоціацію фанаток і тут раптом в рандомний момент виграю полювання, не дуже правдиво виглядає.

— Навіть не думай, ті піраньї тебе зжеруть зі всіма кісточками. — Артем знову прочитав всі мої думки по обличчю. Наступного разу буду з ним телефоном говорити.

Від продовження допиту мене врятувало закінчення пари. Студенти почали виходити з аудиторій і розмову продовжити нам не вдалось. Воно й на краще. Думаю, що викладач таки вмовить Ірину Петрівну на цю авантюру і зовсім скоро нас чекає фантастична новина.

В нас залишалась попереду ще одна лекція. Але Артем вирішив, що план на сьогодні виконав, махнув хвостом і пішов. Сказав, що в нього запланована важлива зустріч. Деталей ніяких не розповів, єдине, що я з нього витягнула — зустріч з якоюсь дівчиною.

— Ти знайшов собі дівчину?! — На мій вигук повернулась половина коридору. Але відповіді я не отримала, друг лише осудливо похитав головою. А потім посміхнувся на всі свої тридцять один і мовчки зник у дверях. Капость така.

Мій хороший настрій кудись зник, на душі заскреблась тривога. Сподіваюсь він не знайшов собі якусь стерву, яка буде тріпати йому нерви. Мені здається, що він ще не готовий до стосунків. Ним же так легко маніпулювати. Знайдеться якась зараза і буде користуватися. Закохані люди вони ж сліпі. А якщо я захочу йому очі відкрити, ще скаже що я його ревную. Ох… І не каже ж нічого. А мені здогадуйся.

Але довго сушити голову мені не довелось. До нашого городу приплив пан тік токер. Назар власною персоною підійшов до простої смертної мене. І на додаток, взяв і покликав на каву. Сказав, що хоче порадитися зі мною як з письменницею про ідеї для відео. Але я йому не дуже то і йому повірила, бо якимось дуже багатозначним поглядом він мене нагородив.

А я що? А я взяла й погодилась! А що, тільки Артему можна по побаченнях ходити? Може я теж хочу. Ну добре, будемо відверті, не хочу, ну точно не з Назаром. Але вкурвило, от я й погодилась здуру.

— Супер, тоді зустрінемось біля пам’ятника Шевченку сьогодні о дев’ятнадцятій. — Хлопець задоволено посміхнувся і пішов гордою ходою павича на своє місце. А я залишилась бити себе по лобі. Ну хто мене за язик смикав. Але хоча б зможу переконатися, що це точно не він, мій таємний шанувальник.

І ось нарешті після пар я змогла піти в «Імперію квітів» Планувала з Артемом, але вийшло, як вийшло. Але порадувати мене нічим не змогли. Всі замовлення приходили онлайн, оплачувались так само. А листи їм приносив кур’єр.

 Це все, що мені вдалось витягнути з дівчат флористів. Більше інформації вони мені не сказали, бо комерційна таємниця. Мило посміхнулись, запитали чи все мені подобається і попросили по закінченню історії дозволити їм викласти відео в Інтернет. Бачте контент їм треба.

От відчуваю, що вони насправді знають набагато більше, але ж не кажуть. Ну і добре, завтра зранку йду ловити жертву, якщо по книзі, то мають бути мої улюблені цукерки. От і перевіримо, хто їх принесе, адже квіткова майстерня на тому не спеціалізується.

Потерши подумки руки пішла додому, треба записати нову ідею для книги. Головного героя так і назву Сергій Олександрович. Нехай він теж буде викладачем, але не колоїдної хімії, а, наприклад цивільного права. І нехай це все буде відбуватися на юридичному факультеті. На нього оголосять полювання студентки й врятує його, наприклад молода і приваблива секретар декана факультету. Ім’я її буде Любов. А от і назва «Любов для викладача». Головне, щоб ні Сімецька, ні Карлов не пронюхали, що я по їхній історії вирішила книгу написати.