Глава 8

So welcome to the masquerade
We’re all trying to fool each other that we’re all ok
Dancing with the devil round the truth
Paint your smile and hide your face
Keep it prim and proper there’s no stopping this charade

Abe Parker - masquerade

(Ласкаво просимо на маскарад,
Ми всі намагаємось обдурити одне одного, що з нами все гаразд.
Танцюємо з дияволом навколо правди.
Намалюй усмішку й сховай обличчя,
Будь стриманим і чемним — цю виставу не спинити.)

—    Вставай та співааааай! — Огидний скриплячий голос пролунав в мене над вухом та витягнув з царства Морфея. Але я не здалась, заткнула вухо подушкою та спробувала повернутись до свого сну. Дуже наївно спробувала. Бо подушку в мене забрали, сіли на спину та почали лоскотати.

—    Відпустии! — Крізь сміх, сон та сльози я почала благати та крутитися вужиком, намагаючись уникнути катувань.

—    Відпусти, я не можу далі йти… — Писклявим голосом Артем почав співати пісню Вакарчука.

—    Катуууують! — Запхикала і зробила ще одну спробу врятуватись. На цей раз я змогла перевернутись і навіть сісти. З гігантським ентузіазмом я напала на друга, плануючи відімстити. Але якось так вийшло, що Артем впав спиною на ліжко, а я звалилась на нього зверху.

І різко стало не до сміху, бо я ледве не влетіла лицем в лице свого друга. Між нашими обличчями залишився якийсь сантиметр. Його зіниці розширились, а дихання пришвидшилось. Мій пульс побіг галопом, я не очікувала такого повороту подій. Занадто близько, занадто неочікувано.

Артем закрив на кілька секунд очі та зробив глибокий видих. Мені вистачило цього, щоб повернути собі можливість мислити. Я різко сіла, але під мною був Артем і виявилось, що примостилась якраз трохи нижче його живота. А друг притримував мене руками за талію. Занадто двозначно. Занадто близько. Занадто все.

Друг під мною навіть не ворушився, лише дивився на мене з під своїх довгих вій, наче чекав чогось.

Коли я остаточно зрозуміла як це все виглядає збоку, то вилетіла з ліжка, ніби мене джміль вшкварив за дупцю. Ледве носом не пройшлась по килиму. За секунду я вже була у ванній. Захлопнула за собою двері й шаленими очима витріщилась на себе.

—    І що це було?! — Запитала у відображення в дзеркалі. Але чомусь воно промовчало та залишило розбиратися мене саму в ситуації.

Зі мною щось почало відбуватися після з’яви цього таємного кавалера. Я підозрюю всіх, навіть Артема. Я стала іншою. Попередня Діана б в цій ситуації вкусила б Артема за носа і не відпускала б, поки від не замолив всі гріхи. А ця теперішня почервоніла наче незаймана в першу шлюбну ніч від простого погляду.

Але Артем теж молодець, міг би щось сказати, або зробити. Ну не знаю. Хоч щось! Дурна ситуація!

Але стоп, Діано, зупинись. Якщо вона дурна, то варто забути та удати, що все нормально. Тим більше, що нічого не сталось. Нічого!

Лише в моїй фантазії я нахилилась ще нижче та поцілувала Артема, а він відповів та перехопив ініціативу. Але це лише в моїй голові! І я не хочу, щоб це сталось в житті! Чи хочу? Аааа, спасіть мене від моїх думок.

—    Жінко, ти що собі думаєш?! — Я перелякано заглянула в дзеркало. — Ну геть вже здуріла.

—    Діан, ти там ще довго? — За дверима почувався схвильований голос друга. Але потім він покашляв і у звичному веселому тоні продовжив. —  Сніданок готовий і в нас дуже мало часу, щоб його з’їсти. В тебе є дві хвилини перед тим, як я доберусь до твоєї тарілки, кожна наступна хвилина один млинець.

—    Вже лечу до млинців! — Я відкинула всіх своїх тарганів і вилетіла з ванної, штовхаючись по дорозі з Артемом.

А на кухні мене чекав сюрприз, не впевнена, що приємний, але неочікуваний точно. На столі у вазі стояли рожеві тюльпани. Ті самі про які ми вчора говорили з Назаром.

Я зависла на одному місці та дивилась на квіти, наче побачила гадюку. Юля розуміюче кивнула, адже ми вчора обговорювали такий розвиток подій.

—    Твої улюблені квіти, — друг схвально поцокав язиком та всівся за стіл.  — Починаю поважати твого таємного шанувальника, добре підготувався. А лист є?

Сусідка мовчки поклала запакований лист на стіл, який одразу нахабно загребли чужі руки. Не встигла я сісти, як ця капость відкрила і почала читати.

«Твої улюблені квіти. Іноді мені здається, що я знаю про тебе все, а потім знову й знову дізнаюсь цікаві факти про тебе. Ти моя непрочитана книга.»

—    Ага, цікаві факти, — ця свиня голосно заржала, як кінь. Тавтологія трошки, ні? — Я теж можу поділитися кількома фактами. Наприклад ти мило похропуєш у сні та дуже ніжно пускаєш слюні на подушку. Ай, не бийся! Ай, ну хоч не по голові.

Клянусь останніми чистими  шкарпетками, я чисто випадково махнула ногою й абсолютно випадково попала Артему по нозі. А потім взагалі моя рука самовільно піднялась та акуратно та ніжно доторкнулась до голови Артема. Навіть не розумію з чого він взяв, що я його б’ю.

—    Все-все, ніяких бійок за столом, їжте або йдіть геть. — Подруга насупила брови та склала грізно руки, нависаючи над нами.

—    Добре, мамо, — ми дружно кивнули головою, зробили чесні очі та заспокоїлись, бо вже давно вкурили, що Юля каже лише один раз. А потім відбирає їжу. Якби мені не хотілось копнути Артема, але млинці дорожче. Тому ми лише поглядали один на одного косими поглядами й обіцяли тортури.

—    То коли ти підеш в «Імперію квітів»? — Юля запитала, коли ми вже допивали каву

—    Кхм, кхе, кха. — Я різко смикнулась, кава потрапила не туди й перекрила всі шляхи для повітря. Кілька секунд я намагалась вдихнути. Сльози бризнули з очей, а кава пішла носом. Я аж підскочила з місця.

—    Заспокойся, вдихни носом, — Артем поклав мені руку на плече, а мене почав накривати страх, — ти просто починаєш панікувати.  Ти не під водою, ти можеш дихати, ти маєш повітря. Разом зі мною. Один, два, три, вдих, один, два, три, видих. Молодець, ти дихаєш, давай ще раз так само.