Глава 4

блукають в пітьмі і пливуть проти плину
все насамоті й поодинці
хіба так людина шукає людину?
хіба чоловік це і жінка?
хіба вони знають хіба вони вміють?
на що сподівається кожен?

Юрій Іздрик - ці двоє напевно якісь ненормальні

Ранок прийшов занадто швидко, я не встигла закрити очі, як будильник почав тонко натякати, що треба терміново вставати, якщо я хочу нормально зібратися. Між сном та зовнішнім виглядом я вибрала сон та вимкнула будильник. Наступний звук обіцяв мені повноцінний сніданок, але я відмовилась і від нього, надавши перевагу царству Морфея.

Підняв мене лише третій будильник, який обіцяв запізнення на пари, якщо я не витягну своє тіло з ліжка. Цим будильником була Юля, вона встигла вже поїсти, нафарбуватися та зробити мені каву. Довелось вириватися з полону подушки та ковдри та повзти на кухню по рятівну каву. Моя відповідальність не дозволяє прогулювати пари. Плюс в мене були питання до викладача по розрахунковій роботі. 

І коли я вже проснулась та майже зібралась прийшло повідомлення в чат групи від старости.

«Сьогодні спимо».

Ці кодові слова означали, що наш викладач теж не захотів йти в університет на восьму тридцять і вирішив, що прийти всім на другу пару – це гарна ідея. Я й не сперечалась, із задоволенням впала назад на ліжко і налаштувалась поспати ще мінімум годину. Але через секунду підскочила, наче вжалена і побігла до дверей, перевіряти чи ховається за ними щось для мене. На сходовій клітці мене чекала суцільна милість. Вхід до квартири охороняв маленький коричневий ведмедик з червоною трояндою в лапках. До його спинки був прив’язаний лист.

Я, ніби вже доросла людина, в університеті навчаюсь, але моя любов до м’яких іграшок вічна. І ось цей подаруночок попав в саме серденько. Захопивши ведмедика, лист та млинець з сиром я пішла до себе.

Прийшов час відкрити скриньку Пандори та дізнатися що ховається в листах.

— Називатиму тебе Люк, від слова малюк. — Я поцілувала ведмедика в носик та прилаштувала на своєму ліжку. І сама лягла поруч з двома конвертами в руках. На одному писало «2 лютого», а на іншому «3 лютого».

Що цікаво — в моїй книзі головний герой теж писав листи, але кожен лист був підписаний цікавою цитатою з фільму. Я спеціально переглянула купа фільмів та збірників фраз для цієї головоломки. Бо завдяки цим словам головна героїня дізналась, хто ж її таємний шанувальник.

Ну а мій вирішив не морочити собі голову та спростити життя. Або він занадто лінивий, або я занадто складно придумала в книзі. 

—  З Богом, Парасю, — видихнувши повітря я розкрила перший конверт. Чомусь мої руки трусились.

Привіт Ді, ти не проти, якщо я буду тебе так називати? Хоча хочеться написати моя Ді. Але поки не буду, бо ще розізлишся, що я тебе присвоюю.

Відчуваю себе романтичним дурником. Ці всі рожеві сопельки. Але я не знаю, як зізнатися тобі у своїх почуттях. Тому твоя книга стала для мене дороговказом. Я, як і Андрій, жахливо сохну по своїй головній героїні. Як той кактус в пустелі.

Ми теж знайомі в житті. Але навряд ти колись дивилась на мене, як на свого чоловіка мрії. Тож дозволь тебе познайомити з іншою стороною себе.

Відчуваю, що ти мене проклянеш, коли дізнаєшся правду.

*Я поруч, але між нами є межа

Я перечитала кілька разів лист, намагаючись знайти в ньому хоча б одну підказку. Текст був надрукований стандартним шрифтом, зі стандартним розміром та інтервалом. Навіть вирівнювання тексту по ширині. Єдине, що можна сказати – це точно людина, яка писала не одну курсову роботу. Вимоги виконані ідеально. Хіба не вистачає титулки, змісту та списку використаних джерел.

А ось ця підказка-загадка лише ускладнила розуміння. Яка межа? З кожним із підозрюваних в мене є якась межа. Сергій Олександрович викладач, а я студентка. Міша живе через поверх, Артем у френдзоні, одногрупники за іншими партами, однокурсники взагалі за стінами. І що з цього вважається за межу?

Відкинути нікого не вдалось, тому я відкрила наступний лист.

Зверху листа було зображення QR коду, а знизу текст.

Знайомся з моєю реальністю. Вже три роки я працюю в цьому світі

І на цьому все. Більше тексту не було. Тож я взяла свій телефон, щоб відсканувати підказку.

За кодом ховалось посилання на якийсь сайт з мультиками чи іграми. «Activision Blizzard» — писало великими буквами на головній сторінці.

—  Дякую, тепер все зрозуміло, — я незадоволено фиркнула, адже ще один лист взагалі не допоміг мені наблизитися до розгадки. Тож я вирішила пошукати допомогу у своїй книжці. Якщо вже сюжет частково повторюється. Принаймні, подарунки поки збігалися.

Головна героїня книги Надя на четвертий день вирішила зловити когось під дверима та з самого ранку чекала в укритті. Їй вдалось зловити кур’єра та дізнатися, в якому магазині її таємний шанувальник замовляв квіти. Тож потім вона шпигувала під магазином.

На щастя, її історія відбувалась влітку, тому вона з чистою совістю прилаштувалась з морозивом на лавочці. І все було б чудово, якби вона не взяла з собою свого друга, який і виявився згодом її шанувальником.

Ідея пошпигувати під дверима досить непогана, можливо б я теж когось зловила та дізналась щось. Але таку помилку як Надя я не зроблю, нікому казати не буду. Навіть Артему, хоча з впевненістю скажу, що це не він.

Хоча якщо припустити… Між нами є межа у вигляді поверху, він живе над нами, та межа у вигляді френдзони, яка не порушувалась ще зі школи. Він бавиться в комп’ютерні ігри, тобто пов’язаний з другою підказкою.

Але в нього немає так багато грошей, щоб дарувати такі подарунки. Живе на стипендію, квартиру йому оплачують батьки, вони й купляють йому одяг та взуття. Тому це не та історія.

Та й не асоціюється він в моїй голові з чоловіком. Друг дитинства – так, подружка з якою можна обговорити все на світі – так, людина, яка завжди прийде на допомогу – теж так.