Глава 2

Поруч ми під сонцем, поруч під дощем
Я тебе тримаю під своїм плащем
Поруч ми під снігом і нехай там що
Нас врятує диво і любов

KAZKA x ALEKSEEV - Поруч

Ранок я зустріла в стані «пожували й виплюнули». Бо хтось, не будемо тикати пальцями хто, але в дзеркалі видно, думав пів ночі над своїм таємним шанувальником. Або маніяком.

Так довго думала, що проспала все на світі й не почула жодного будильника. А планувала чатувати під дверима і зловити кур’єра, якщо мені знову щось принесуть під двері. Ага, три рази. Зловила, потім відпустила і ще раз догнала.

— Вставай! — Десь за межами мого сну лунав голос. Противно та дратівливо. Щоб заглушити звук я заховалась з головою під ковдру. Де там мій рожевий єдиноріг? Вези назад в царство Морфея.

— Діана, якщо ти зараз не прокинешся я виллю на тебе холодну воду. — Вперті погрози нахабно долинули в мій сон. Довелось метнути подушку на голос.

—  Ай, ах так зараза! Зараз я тобі влаштую. — Звук підказав, що здається попала. Але сон не відпустив зі своїх обіймів і я продовжила гойдатися на хвилях релаксу. Рожеві хмаринки плавно катали мене на собі.  Потім з мене поповзла ковдра, пускаючи холодне повітря тілом. Мозок почав по трохи рухатися і переконувати, що час вставати. Я навіть змирилась з цією думкою.

А потім я підскочила як ужалена, бо цей… Гад вилив на мене, здається, відро холодної води!

—  Ти геть дурний! — Я вскочила на ноги й злісно витріщилась на Артема. — Інших способів не знайшов?

Його погляд здався мені якимось дивним, але за викидом адреналіну я не звернула увагу.

—  Шановна спляча красуня, — друг поставив на тумбочку маленький прозорий стаканчик, — наступного разу можете просто подякувати, що я намагався вас збудити двадцять хвилин і лише потім застосував теплу водичку. В тебе є п’ятнадцять хвилин, щоб зібратися або ми запізнимось на пари.

На цьому проповідь закінчилась і Артем вийшов з кімнати. Совість скромно підняла голову та засуджуюче глянула. Ну можливо я трохи погарячкувала, але можливо й ні. Подумаю про це потім. Бо зараз… Я запізнююсь в університет! І я понеслась по квартирі, збираючи сумку, вдягаючись та перекушуючи бутербродом одночасно.

Але можна погладити себе по голові — зібралась я за дванадцять хвилин. Вскочила в те, що перше випало з шафи, зробила хвіст, провела блиском по губах і вибігла.  

—  Мама твоя б не оцінила, — похитав головою хлопець, дивлячись на мій зовнішній вигляд, коли я вивалилась з кімнати.

Ну так, в мене мама перша дама на селі. Завжди манікюр, зачіска, макіяж, красивий та попрасований одяг. Іноді ми жартували, що її дитина Артем, а не я. Він теж ще той педант.

А мені байдуже. Ну кеди були білі, стали сірі, маленька пляма на сорочці, штани, наче їх з дупи витягли. Зате куртка нова.  Таке життя. Навіть в ідеальних людей бувають недоліки. Мій, наприклад неохайність.

—  Зима на вулиці, може ти хоч кеди на щось тепліше заміниш? — Друг не міг змовчати й причепився хоча б до взуття. Але я показала язик і пішла на вихід. Я не мерзну, мене любов гріє. Моя любов до мене, а не те, що ви могли б подумати.

 Тож, завдяки тому, що я зібралась швидко, ми навіть не вилетіли з дому, а спокійно вийшли. Дякую Артему, який мене збудив. В котре похвалила себе за те, що дала йому запасні ключі від квартири. Бо Юлька знову не ночувала вдома, а отже я могла проспати всі пари, якби не друг.

—  Чекай, — я різко зупинилась на половині дороги до зупинки, — а мені нічого не приносили сьогодні під двері?

—  Приносили, — Артем буркнув під ніс відповідь та потягнув мене за рукав куртки далі. — Коробку з якимись солодощами й запискою, але краще б принесли з м’ясом, рибою або сиром, ніякої користі з того цукру.

—  І чому ти мені не сказав? — Я планувала насваритися на друга та пару разів його профілактично копнути, але на горизонті з’явився трамвай, тож довелось потерпіти.

—  Думайте трохи, ми б тоді не встигли на пари, — Артем потикав мені в голову пальцем за що й поплатився. В забитому людьми транспорті краще руки від поручня не відпускати. Трамвай смикнувся і друг полетів просто на мене, а я на якогось чоловіка позаду. Вийшов бутербродик, але мені в ролі начинки не сподобалось. Артем зігнувся в незручній позі, щоб якось триматися у вертикальному стані. Його холодний ніс доторкнувся до моєї шиї, а по мені мурахи табуном пробіглись.

—  Вельмишановний, — я просипіла змією, коли хлопець повернувся в стабільне положення, але ще не відійшов від мене, — будьте так ласкаві забрати свій дзьоб від моєї шиї.

—  А то що? Хтось тут завівся? — Артем засміявся і забрав своє тільце з моєї інтимної зони. Але наостанок його дихання пробіглось моєю шкірою. Я ледве стрималась, щоб не копнути його.  На мою ерогенну зону гад такий спокусився. Най його качка копне.

До університету ми йшли мовчки. Артем десь літав в думках, а я згадувала. Ранковий калейдоскоп подій нагадав мені дитинство та юність. Ми ж не завжди були з Артемом друзями, хоча всім кажемо, що з самого дитинства разом і це правда, але починалось все зі скандалів.

Наші мами дружили й за їхньою логікою ми теж мали стати кращими друзями. Але мене завжди дратував той скромний хлопчик, який чемно грався конструктором там, де посадили. Я ж хотіла бути скрізь і одразу, грати в розбійників, щось розбирати, ламати, крутити й бажано ще старшим хлопчакам надерти дупи.

Страждав він моєї поведінки переважно саме Артем. Бо дівчинку бити негарно, а от її друга, який за неї заступається саме те. Бензину у вогонь підливала і я. Мені здавалось, що ідея прив’язати Артема до ліжка або дерева просто чудова і я не соромилась час від часу її реалізовувати. Він відв’язувався, а я шукала нові способи зв’язати.

Але все змінилось, коли ми пішли в перший клас. В садочку я була грозою району, а от в школі довелось налагоджувати нові зв’язки. Поки я бешкетувала з новими однокласниками, однокласниці… Кинули оком на мого Артема! А він же, затюканий мною, боявся відмовити! Коротко кажучи, розвели дівки його і на поцілунки, і на тримання за ручки, і навіть змусили проводити додому. А він і радий старатися був!