Глава 1.

На шляху негоди — пусте (пусте)
Ладен хоч звернути гори – авжеж
Ти побачиш мене скоро, адже...
Адже...

O3BROEN

Діана

В університет я йшла сама, моя «компанія», яка живе на поверх вище, надала перевагу поспати довше, а не відвідувати нудні практичні. Звичайно, а потім буде тридцять разів питати, що ми маємо зробити. Замість того, щоб один раз встати вчасно і дізнатися з перших вуст.

І чому я сьогодні така радісно-дратівлива? Хоча знаю. Я люблю все контролювати та знати про всі події. А тут виходить, що я не знаю хто вирішив порозважатися моїм коштом і які в нього цілі.

Може справді існує така можливість, що є людина, яка хоче бути поруч зі мною? Та ну, дурниці. Це точно хтось пронюхав про мою книгу і вирішив познущатися. Але хто настільки близький до мене, що знає про мою книжку? Кілька подруг, Артем, батьки, сестра…

Можна було б подумати, що близькі люди не будуть робити такої фігні, але я ж знаю своїх рідних. Підмахнути когось це ж свята справа. Я сама така сама.

«Реклама»

Одне слово в моїй голові розбило всі здогадки та теорії. Юля вчора мене переконала в тому, що варто викласти кілька відео в інтернет, світ повинен знати про мою книгу. А я піддалась впливу. Тож тепер кожен другий, хто підписаний на мої соціальні мережі може зайти й почитати все. Але час між виходом першої глави й квітами під дверима лише дві години. О шостій ранку книга з’явилась на сайті, а вже о восьмій годині ранку квіти стояли у вазі в моїй кімнаті. Дивно це все.

Голова почала тріщати від думок. Але ніякого конструктиву не було. Тож я прийняла вольове рішення розслабитися і спостерігати. Як буде, так буде.

Попереду чудовий день. А хто захоче його мені зіпсувати – плюну в око.

Але в око я, на жаль, не плюнула, бо сесію б не закрила. Завжди адекватний викладач з колоїдної та фізичної хімії приліпився до моєї розрахункової роботи, як реп’ях до хвоста. І одиниці вимірювання йому не ті, і значення підозрілі вийшли, і рисунки не акуратно накреслені.

Не знаю, яка воша його гризнула за вухо, але постраждало пів групи. Лише це його врятувало від прокляття на тісне спілкування з унітазом. Бо кажуть, що в моєму роду були відьми.

Але свої права на одиниці вимірювання я відстояла, підсунувши йому під ніс методичку, ним же написану.

—    Діано, а ви лише методичкою вмієте користуватися? Голова вам для краси? — Підняв на мене свої голубі очі Сергій Олександрович. І гарний же капость, ще й молодий.

Уявіть лише: блондин високого росту, спортивної статури та з широкою посмішкою з ямочками. Пів потоку дівчат по ньому сохнуть, як трава за сухих вітрів. А тепер уявіть як берете капець і б’єте просто по писку, щоб очі в одну купку зійшлись. Я вважаю прекрасно.

 Як можна здогадатися - мене бісить до чортиків в очах це поклоніння, але якщо до цього я просто його ігнорувала і використовувала лише як джерело знань, то цього разу він мене роздратував. 

—   А ви як методичку писали теж голову не застосовували? — Буркнула я під ніс, але викладач чудово почув.

—  Ви праві, — він кивнув головою, окутуючи мене єхидним поглядом, запахло смаженим, — це було непрофесійно давати вам в роботу методичку з помилками. Але ви, як студентка, яка так відповідально відстоює якість освіти, точно впораєтесь з цим. Перепишете методичку, виправите помилки, перерахуєте приклад та відправите мені на пошту. А я вам за це додам кілька балів до іспиту.

Сергій Олександрович мені мило поморгав та покликав до себе наступного студента, а я пішла на своє місце злісно фиркаючи, як їжачок. Нарвалась. Іноді мій язик додає мені «чудових» пригод.

—  Діан, а що це було? – на перерві запитала Міла, моя краща подруга в групі. Якщо наше спілкування можна назвати дружбою. Бо за межами університету ми не зустрічаємось. 

— Сама не знаю, — ми стояли на коридорі під кабінетом, очікуючи поки до нас спуститься її величність Лідія Петрівна, наша «улюблена» викладачка з англійської мови. —  ґедзь якийсь вкусив за красиве місце.

— Здається, що він тебе добре гризнув, ти ж пам’ятаєш, в Мельника найбільший коефіцієнт? — Дівчина говорила очевидні речі, які я й так прекрасно знала, але настрій був не той, ну не той. Під моїми руками страждала фарба на вікні, я її по шматочках відколупувала.

— А може я зараз зроблю таку чудову методичку, що він поставить мені максимальні бали й ще й запропонує з ним писати диплом? — Я сердито буркнула до подруги, віддираючи черговий шмат.

— Та я ж нічого не кажу, — Міла замахала на мене руками, боячись моєї агресії. Слабенька вона якась, лякана. Я ж навіть голос не підвищила.

— Вибач, не звертай уваги, я сьогодні не з тої ноги встала. — Ділитися з нею подробицями мого ранку не хотілось, тож я просто попросила вибачення та зібралась відійти, прикриваючись терміновим телефонним дзвінком.

— Та нічого, буває, — кивнула Міла. А Юля б вже мені влаштувала горобину ніч. Напевно тому я з нею і так класно спілкуюсь, бо подруга дуже чітко показує свої межі.

Але відійти я не встигла, бо дві наглі кінцівки спробували закрити мені очі, а власник підло підкрався ззаду.