Пролог 2

Та я ж для тебе можу бути всім чим захочеш.
Хочеш буду днем, хочеш - серед ночі
будити тебе… буду будити тебе.

MONATIK

Він

Моя Ді. Дай мені місяць.

Принтер виплюнув листок з одним лише рядком. Я хотів написати від руки. Але ця капость точно впізнає мій почерк. А моя місія показати їй іншу сторону себе, тож поки буду маскуватися.  

Діана

Один з кращих вечорів мого життя настав. Я, наче чайник, що закипів, бігала по квартирі й підскакувала на кожному кроці. Енергія  та радість розривала, так і хотілось поділитися з усім світом. Тож повернення подруги додому було максимально вчасним.

— Юля! Привіт! – Нападаю з обіймами на сусідку. – А в мене така новина!

— Ти знайшла собі хлопця, завагітніла та виходиш заміж? – Як тільки я відійшла на крок від подруги, даючи їй змогу роздягнутися, вона видала свою версію подій. А я відчула себе рибкою. Відкривала та закривала рота і нічого не могла сказати. Юля сказала все за мене.

— Ні? А жаль. Якщо це не в цьому новина, то напевно ти закінчила свою книгу.

— Звідки ти знаєш? – Я здивувалась не на жарт, бо нікому не розказувала, що вже завершую.

— Хм, дайте подумати. – Трагічна пауза, поки дівчина вішала куртку та ховає взуття. – Бо два дні та три ночі поспіль по кімнаті ходив привид з ноутбуком та постійно бурмотав щось під ніс. В стилі «занадто банально», «неправдоподібно», «а які там в нього очі були». І це я вже мовчу про блокнот і ручку, які я знайшла в холодильнику, каструлю посеред коридору, зубну щітку в раковині та тарілку з бутербродами у ванній. Мені лише цікаво навіщо ти поклала пакет зі сміттям на диван та накрила пледом.

— Ммм, типу упс? – Легкий сором проник навіть в мою душу.

— Що упс, то упс. – Юля вмощується за столом і нарешті каже ту фразу, яку я так довго чекала. – Ну  давай, хвались. Я готова оцінювати.

Мене як вітром здуло. Через секунду я вже бігла з ноутбуком до кухні – показувати обкладинку, анотацію та головних героїв. Бо треба користуватися, коли тебе хочуть слухати.

Тож вечір пройшов захопливо. Принаймні для мене.  

А зранку… А зранку дзвінок у двері, букет троянд біля порогу та записка, яка змусила ворушитися волосся на моїй голові.

Моя Ді, дай мені місяць.  

Тремтячими руками я занесла квіти до кімнати. Поклала на стіл, як гадюку, та кілька хвилин гіпнотизувала поглядом з надією, що вони зникнуть. Не зникли. Довелось йти по банку з водою.

— Діан? Що сталось?! – Коли я поверталась до кімнати, почула на периферії свідомості голос. Як в кіно, повільно повернула голову. Перед очима виникло стурбоване лице Юлі. – Ей, подруго, що таке? Ти мене лякаєш.

А я яка злякана.

Замість відповіді я поставила воду на тумбочку, дістала телефон та відкрила першу главу книги, яка лише сьогодні зранку почала публікуватися на сайті. Подруга взяла телефон та зачитала перший абзац.

Ранок Наді почався з неочікуваного дзвінка у двері, але поки вона дійшла до коридору звук зник, а у вічку можна було побачити лише пустоту сходової клітки. Про всяк випадок дівчина вирішила відкрити двері та перевірити чи раптом їй не підкинули нічого або не розмалювали під’їзд. Район був не з найкращих, тому трапитись могло будь-що. Але на килимку її чекала лише красива коробка з рожевими трояндами та запискою. В записці слова: «Дай мені місяць».

Юля завершила читати та замовкла, перетравлюючи написане. Було лише чути цокіт стрілок настінного годинника.

— А записка теж є? – Нарешті подала голос подруга. А я мовчки простягла клаптик паперу. – Оце справи… Навіть не знаю, добре це чи погано…

Сусідка задумалась, а потім радісно затанцювала по кімнаті:

— В Діани з’явився таємний шанувальник. Діана комусь подобається. В Діани з’явиться принц, який щиро закохався і готовий цілий світ покласти до ніг. Але може виявиться, що це насправді якийсь маніяк, він заманить Діану в ліс, вб’є та закопає. А ми довго будемо її оплакувати. — На останньому реченні вона зупинилась і задумалась. — ну принаймні я буду жити одна. У всьому є свої плюси.

—  Дякую, подруго, ти дуже добра. Тільки от хто це міг би бути, це велике запитання. Не схоже на випадковий збіг, а з часу викладення першої глави пройшло лише кілька годин.

— Як кажуть розумні люди: ми подумаємо про це ввечері. А зараз зібрала шкурку в купку і бігом на пари.

— І то правда, - я тяжко зітхнула і морально налаштувалась на день підозр.