Глава 25

Одна його рука лягає мені на талію, міцно утримуючи на місці, інша залишається на моїй потилиці, не даючи повернути голову. Я відчуваю його гаряче дихання біля свого вуха, його тверді груди впираються в мою спину.

Я завмираю, серце шалено калатає. Ця близькість, ця безпорадність лякають мене до глибини душі.

І тут я відчуваю це. Його пальці, тієї руки, що була на моїй потилиці, повільно ковзають вниз по моїй шиї, по спині, зупиняючись на верхньому ґудзику моєї сукні. Я відчуваю його дотик крізь тонку тканину – водночас шорсткі від звички тримати зброю, і напрочуд ніжні, обережні. Вони завмирають на мить, ніби зважуючи щось.

– Ти дозволиш мені? – шепоче він мені на вухо, і його голос, низький та хрипкий, змушує мене здригнутися.

Мої губи тремтять. Я не можу говорити. Я не знаю, що відповісти. Згода? Опір? Чи має це взагалі якесь значення?

– Кайлане… – ледь чутно зривається з моїх вуст його ім'я. Це не відповідь. Це просто звук, сповнений страху, розгубленості та нерозуміння.

Здається, він сприймає це по-своєму. Я відчуваю, як його пальці починають повільно, майже ліниво, розстібати перший ґудзик на моїй спині. Один. Потім другий. Тканина сукні трохи опускається на моїх плечах, відкриваючи шкіру холодному повітрю гардеробної.

І в ту мить, коли він розстібає третій ґудзик, щось тверде і пласке, що досі було надійно сховане в мене під корсажем, вислизає з декольте. Воно ковзає по моїй шкірі, а потім з глухим стуком падає на підлогу біля моїх ніг.

Мій маленький зелений оксамитовий щоденник.

Час зупиняється.

Я завмираю, не сміючи дихати, мій погляд прикутий до зрадницької книжечки, що лежить між моїми туфельками та чобітьми Кайлана. Секрети Селести, про які навіть я ще поняття не має.

Там може бути написано будь що.

Я бачу, як повільно опускається погляд Кайлана, слідуючи за моїм.

Його пальці завмирають на моїй спині, на півдорозі до наступного ґудзика.

Тиша в гардеробній стає такою густою, що її можна різати ножем. Він ще не зрозумів, що це, але його інстинкт хижака, без сумніву, підказує йому, що цей предмет, який я так відчайдушно намагалася приховати, має значення.

Зараз він нахилиться, підніме його, забере собі, щоб відкрити на самоті, а я зовсім нічого не зможу вдіяти! Бо він не довіряє мені.

Паніка спалахує в моїй голові, як сухий хмиз.

Треба щось робити! Негайно! Відволікти його! Будь-якою ціною!

Мій мозок працює з шаленою швидкістю, перебираючи варіанти. Слова? Благання? Спроба втекти?

Все це марно, він занадто сильний, занадто рішучий. Потрібно щось таке, що змусить його забути про все на світі хоча б на мить. Щось несподіване. Щось… божевільне.

І рішення приходить само собою, продиктоване чистим, тваринним інстинктом самозбереження.

Не даючи собі ані секунди на роздуми, поки його увага все ще зосереджена на щоденнику, я різко розвертаюся в його руках – він все ще тримає мене, притискаючи спиною до себе, але його хватка на послабла від здивування перед несподіваною знахідкою.

Я використовую цю мить.

Мої руки злітають до його обличчя, пальці впиваються в його волосся на потилиці, і я, стаючи навшпиньки, притягую його голову до себе і щосили впиваюся в його губи.

Наш поцілунок відчайдушний, шалений, позбавлений будь-якої логіки.

Я очікую гніву, огиди, того, що він відштовхне мене, можливо, навіть вдарить. Мої губи рухаються на його з незграбною наполегливістю, я відчуваю його подив, його тіло на мить кам'яніє від несподіванки. Його губи холодні, як і він сам…

Але потім відбувається щось абсолютно непередбачуване, щось, що ламає всі мої уявлення про нього, про цей світ, про те, що тут взагалі можливо.

Замість того, щоб відштовхнути мене, замість гніву чи навіть тієї власницької жорсткості, яку я могла б очікувати, Кайлан завмирає лише на невловиму частку секунди.

А потім його тіло, досі напружене, як струна, раптом пом'якшується. Його руки, що до цього моменту, здавалося, були готові або стиснути мене до болю, або відкинути геть, тепер обережно, майже невагомо, опускаються на мою талію.

І він відповідає на мій поцілунок.

Але це не той поцілунок, якого я очікувала. У ньому немає ані краплі його звичної холодності, ані натяку на лють чи бажання домінувати.

Його губи торкаються моїх з такою несподіваною, такою глибокою і всепоглинаючою ніжністю, що в мене перехоплює подих. Це дотик, сповнений незрозумілої туги, обережності, ніби він боїться мене злякати, ніби я – щось неймовірно крихке, що може розбитися від найменшого необережного руху.

Мій відчайдушний, майже агресивний натиск тане під цією хвилею несподіваної ласки.

Я завмираю, мої руки безвільно опускаються з його потилиці.

Я стою, повністю приголомшена, не здатна поворухнутися, не здатна зрозуміти, що відбувається. Мій мозок відмовляється обробляти цю інформацію. Кайлан. Мій холодний, безжальний кат. Чоловік, який має мене вбити. Чоловік, який ще хвилину тому випромінював загрозу… зараз цілує мене так, ніби я – найдорожче, що є в його житті.