Глава 8

Я йду все швидше. Плащ хвилею тягнеться за мною, та я навіть не відчуваю його ваги.

У голові тисяча думок, а у грудях гупання серця, що відлунює в ребрах, ніби дзвін на тривогу.

Я зробила це, втрутилася та перевернула сюжет.

Але я не знаю, чи на краще.

Сцена, яка мала стати легендою їхнього знайомства, змінилась. Була напруженою, незручною. У ньому не було зачарування. У ній – не було казки. Це не те, що я пам’ятала. І водночас – це могло бути шансом.

А якщо далі буде ланцюг таких відхилень? Якщо кожне слово, кожен крок, кожен погляд, який не вписується в сценарій – це тріщина? І я зможу поступово розбити стіну, за якою мене чекає вирок?

Я зупиняюся біля великого вікна в коридорі. Торкаюся холодного скла. За ним – розкішний сад.

Ніч ще не закінчилась, але десь там почалась інша історія. І вона вже ніколи не буде такою, як у книзі, бо тільки що своєю появою я змінила перебіг першої зустрічі Кайлана та Аврори.

У думках з’являється пункт плану.

Не дати їм закохатися одне в одного.

Це не заздрість, не ревність та не гра за серце чоловіка. Це – інстинкт самозбереження, бо як тільки Кайлан покохає Аврору, історія знову поверне на колію в якій моє життя опиниться під загрозою.

І тоді… тоді я знову буду лиходійкою. Тоді мене знову буде зручно вбити.

Я стулю повіки, вдихаю повільно та глибоко.

А коли розплющую очі – я знову спокійна.

У мене є час. У мене є воля. І, найголовніше, у мене є знання. Я знаю цю історію краще за всіх. І поки вона ще не замкнулась у фінал – я битимусь за кожну сторінку.

Раптом я чую кроки. Тверді, рішучі. Вони наближаються швидко, немовби переслідують мої думки. Я різко повертаюсь.

Кайлан стоїть за кілька кроків від мене. Його погляд пронизливий, важкий, майже обпалює.

Він високий, навіть вищий, ніж я уявляла, коли читала книгу. Його широка постава випромінює владну впевненість людини, яка звикла наказувати й завжди отримувати бажане.

Плечі міцні, ідеально окреслені під темною тканиною військової форми, що лише підкреслює його статус верховного командувача.

Кожна деталь його зовнішності, від ідеально укладеного чорного волосся до ледь помітної неголеності на гострих вилицях, викликає хвилю непрошеної, майже болючої привабливості.

Його очі темні, наче ніч перед грозою, і коли він дивиться, здається, що він бачить крізь мої захисні бар’єри прямо в душу. Губи тонкі й різкі, вони зрідка складаються в усмішку, але коли це трапляється, вона діє як зброя – неочікувано, безжально, здатна підкорити одним рухом.

Кожен його рух точний, контрольований, ніби він завжди прораховує кроки наперед. Його присутність така сильна, що повітря довкола здається густішим, важчим. Він небезпечний не тільки своєю фізичною силою, а й тією прихованою владою, яка проступає в кожному його слові, в кожному погляді.

Кайлан Ревіньєр – людина, яка звикла володіти і домінувати. І від цього стає лише складніше дихати поруч із ним.

– Що це було? – його голос звучить низько, напружено. – Що ти там робила?

Я роблю глибокий вдих, дозволяючи собі лише коротку паузу перед відповіддю.

– Я просто проходила повз, – відповідаю спокійно, навіть трохи байдуже. – І вирішила допомогти. Це так незвично?

Він робить крок до мене, звужуючи дистанцію між нами. Його очі горять сумнівами.

– Селесто, не грайся зі мною, – тихо каже він. – Ти не така, шось змінилося.

Я зустрічаю його погляд прямо, не відводячи очей, і на моїх губах з’являється легка посмішка.

– Можливо, ти просто погано мене знаєш, Кайлане. Або ніколи не хотів знати.

Він замовкає, його щелепа стискається. Він явно не очікував такої відповіді.

– Будь обережна, – нарешті промовляє він, майже пошепки. – Не знаю, у що ти граєш, але ця гра може коштувати нам всього.

– Я знаю, – кажу я рівно. – Саме тому і граю.

Він ще мить дивиться на мене, потім різко відвертається й іде геть, залишаючи мене стояти саму біля вікна.

Кроки Кайлана поступово затихають, зникаючи у глибині коридору. Я залишаюсь стояти біля вікна, вдивляючись у нічний сад, поки темрява не стає густішою, ніби відображаючи мої думки.

Щойно між нами з Кайланом щось змінилося. Я відчула це так само чітко, як відчувають перші краплі дощу на шкірі перед грозою.

Він бачить, що я стала іншою. І, що набагато небезпечніше, він починає цікавитись, чому саме.

А це означає одне: він може дізнатися мою таємницю.

Темна магія цього світу не дозволяє мені відкрито розповісти, хто я насправді. Але чи не знайде він шлях, щоб зрозуміти сам?

Він небезпечний, розумний і впертий. Якщо він почне розслідувати, копати глибше, то неодмінно знайде щось, що розповість про мене більше, ніж я хочу.

– Я не можу цього допустити, – шепочу собі в темряву, бо знаю, здогадуюсь, що ця магія прикінчить мене, якщо комусь стане відома правда.