Глава 7

Я спостерігаю за ними, як зачарована, і відчуваю, як крижана хвиля розчарування захльостує мене. Невже все марно? Невже я не змогла змінити неминуче?

Але щось не так. Усмішка Кайлана… вона не така, як я пам’ятаю з книги.

Там вона була сповненою м’якості, навіть легкого зацікавлення до випадкової служниці. Зараз… зараз у ній є щось інше. Його погляд повний роздратування.

І погляд Аврори… він не застиг на ньому з тією зачарованою покорою, яку я очікувала побачити. Вона дивиться на нього збентежено, майже з докором. Її брови ледь помітно зсуваються.

Можливо… можливо, ще не все втрачено. Можливо, я змінила щось у їхній першій зустрічі. Можливо, їхні ролі ще не закріплені.

Я роблю глибокий вдих, намагаючись опанувати розчарування. Паніка – мій найгірший ворог. Я не можу дозволити їй заволодіти мною зараз.

Повільно, обережно, я роблю крок з тіні. Мої підбори знову тихо стукають по каменю. Вони не повинні мене побачити одразу. Я хочу оцінити ситуацію.

Кайлан відпускає талію Аврори, але його погляд все ще затриманий на її обличчі. Він щось говорить, тихо, майже пошепки. Я не чую слів, але бачу, як на щоках дівчини з’являється легкий рум’янець.

Аврора відповідає йому, її голос звучить приглушено. Вона опускає очі на розбиті келихи, потім знову піднімає їх на Кайлана. У її погляді вже немає того подиву, лише якась розгубленість.

Саме в цей момент Кайлан відводить погляд від Аврори. Його очі ковзають коридором і несподівано зустрічаються з моїми.

На мить у його погляді немає нічого. Потім з’являється здивування. Легке, майже непомітне, але воно є. Він не очікував побачити мене тут.

Я не відводжу погляду. Я дивлюся йому прямо в очі, намагаючись передати всю серйозність ситуації. «Це не повинно статися так,» – кричить мій внутрішній голос. Не зараз.

Кайлан робить ледь помітний рух головою, ніби запитуючи. Я знаю, що не можу відповісти словами. Тут небезпечно. Будь-яке моє втручання може все зіпсувати.

Але я можу спробувати змінити його реакцію.

Перш ніж він встигає щось сказати, я роблю ще один крок вперед і зупиняюся на достатній відстані. На моєму обличчі – лише ввічлива зацікавленість.

– Авроро, – кажу я спокійним, рівним голосом, звертаючись до дівчини. – Я бачила, як ви поспішали. З вами все гаразд?

Аврора здригається від несподіванки, ніби дуже здивована, що я знаю її ім’я, і швидко відводить погляд від Кайлана. Її обличчя спалахує ще сильніше.

– Так, леді Деронваль, – відповідає вона, її голос ледь чутний. – Вибачте за незручність. Я була неуважна.

– Не варто хвилюватися, – м’яко кажу я. – З ким не буває. Дозвольте мені допомогти вам.

Я нахиляюся і починаю збирати уламки розбитих келихів. Аврора розгублено дивиться на мене, потім теж опускається, щоб допомогти.

Кайлан мовчить, спостерігаючи за нами. Його погляд важко читати. Я відчуваю його напругу, його здивування.

– Дякую, леді Деронваль, – тихо каже Аврора, коли ми закінчуємо збирати уламки.

– Будь ласка, – відповідаю я, піднімаючись. – Будьте обережні наступного разу. На цих коридорах легко загубитися у власних думках.

Я кидаю короткий погляд на Кайлана. Його брови ледь помітно підняті.

– Кайлане, ви кудись поспішали? – запитую я недбалим тоном. – Сподіваюся, я вас не затримала.

– Ні, леді Деронваль, – відповідає він, його голос звучить трохи відсторонено. – Я мав термінову справу.

– Розумію, – киваю я. – Тоді не буду вас затримувати. Будьте ласкаві.

Я роблю легкий уклін і проходжу повз них, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя. Всередині мене вирує ціла буря емоцій. Чи спрацювало? Чи змогла я хоч трохи змінити їхню першу зустріч?

Я відчуваю погляд Кайлана на своїй спині. Він спостерігає, аналізує.

Я не озираюся. Зараз головне – піти. Залишити їх наодинці. Дати їм можливість прожити цей момент по-іншому.

Але я знаю одне: я втрутилася. Я порушила хід подій. І тепер наслідки мого вчинку можуть бути непередбачуваними.

Історія знову змінилася. Куди вона тепер поверне? Чи зможу я й надалі контролювати її хід?

Тінь страху знову ковзає моїм серцем. Але разом з ним з’являється крихітна іскорка надії. Можливо, я не авторка цієї історії, але я можу стати її співавторкою.

І я боротимусь за кожну можливість змінити свій кінець. Бо я не просто тінь у чужій книзі, я – один з головних персонажів.

І я відверну свій страшний кінець.