Розділ 48. Повертайся якнайшвидше! Частина 2

Малюк ще довго плакав, просив батька не їхати, але це було неможливо. Він не відлипав від Артура, не бажаючи спускатися з його рук. Всі заняття ми скасували, сьогодні та завтра ми проведемо тільки разом. Не хотілося розлучатися і на мить. Але мені треба було замовити подарунок. Ескіз намалювати не вдалося, тому коли за мною прибігла Лія після обіду від Санси я не знала, що робити.

Зібравшись із думками залишила своїх рідних чоловіків за книгою, відпросившись на півгодини під приводом про справи в лабораторії і мене без проблем відпустили. Але не надовго.

Ми з Лією забігли до Санси в вітальню за дві хвилини, обидві захекані і спітнілі. Крім принцеси на дивані була також і Ванесса, і ще один чоловік років тридцяти з довгим волоссям аж по поперек, кольору пшениці. Вони лежали поруч із ним на подушці. Раніше й у мене такі були. Блакитні пронизливі очі відразу відшукавши мене вп'ялися вивчаючи. Я якомога невимушено, перевела подих і пройшла всередину, Лія за мною зачинила двері залишившись у коридорі.

- Пане Денір, познайомтеся це Леді Анастасія, саме вона хоче зробити у вас замовлення. - Голос подала першою Санса, як та хто нас знайомить і я посміхаючись швидко сіла навпроти крісла.

- Дуже приємно познайомитися. - я щиро була рада, що цей чоловік зараз тут, але він мабуть не дуже тому, що просто сухо привітався киваючи. Я не надала цьому значення, мало може він просто не радий роботі, що я на нього звалила.

- Ви намалювали ескіз по якому мені доведеться працювати? - Він запитав і почав діставати з сумки, що лежала поруч з ним на підлозі, різного роду речі. Метали, рукояті, дорогоцінне каміння, якісь вимірюючі предмети та ручку з папером. Я спостерігала за цим нервово перебираючи пальцями, дуже хвилюючись, бо хотіла вже скоріше повернутися назад до себе.

– Ні. У мене не було на це часу. - винувато глянула на чоловіка, помічаючи, як той завмер. Він підняв на мене нахмурене обличчя, подивився довгу хвилину і знову поліз у сумку. Дивний він якийсь.

- Це погано. Ви ж хочете, щоб я зробив все до завтра, без ескізу, це буде ще складніше. - бурчачи він продовжував все глибше зариватися у свою поклажу чи не з головою зникаючи в її надрах.

- Я розумію. Але так як це має бути в таємниці від Генерала Артура я просто не могла при ньому сісти за цю справу, адже постійно була поруч. - Спробувала пояснити, але мабуть чоловікові мої виправдання не були потрібні. Він не відповів і навіть не думав хоч трохи висунутися назовні.

Глянула на дівчат, але ті спостерігали за всім зі спокійними виразами облич ніби це було в порядку речей. Хоча, може, так і є.

- Знайшов! - тихо вигукнув зброяр нарешті повертаючись на своє місце. У його руках був дивного вигляду предмет, більш схожий на красиво огранену дерев'яну панель розміром з А4.

Я здивовано вирячилася на нього і не могла зрозуміти призначення, поки чоловік не поставив його на столик і посунув до мене, слідом передаючи таку ж дерев'яну паличку. Взяла цю штучку покрутила роздивляючись і так і не зрозумівши призначення запитливо глянула на інших. Чоловік вже втративши до мене інтерес копався в металах, що розклав на столі, а дівчата напружено дивилися на мене напевно зрозумівши, що я в душі не знаю як цим користуватися.

- Щось трапилося? У вас проблема? - Схоже і Пан Денір помітив мою незручну затримку здивовано дивлячись на мене. Розгублено посміхнулася кидаючи швидкі погляди на дівчат і просто кивнула.

- Чи бачите Пан Денір, я не знаю як цим користуватися на це є свої причини, тому прошу не дивуватися. - Я нервово хихикнула спостерігаючи як його обличчя витягується від шоку. Він повторив той же жест, що і я ще недавно запитально дивлячись на інших дівчат. Ті подивилися на нього серйозно, а Санса і дуже зарозуміло киваючи, щоб той все робив як я кажу. Він ледь не з відкритим ротом важко проковтнув, труснув головою ніби скидаючи туман і подивився на мене вже звичним байдужим поглядом.

- Ох .. Ну, тоді я все поясню. - Він підвівся на ноги і встав за моїм плечем. Я сиділа у кріслі, так, що це була зручна позиція. Дотримуючись вказівок, взяла дощечку в руки і стала втілювати його настанови в життя попутно слухаючи докладні пояснення тієї чи іншої дії.

Втім нічого надприродного. Це не той маячок, що у Артура, а цілком собі знайоме пристосування. Планшет. Ну, тут він називається інакше, але суть дуже схожа. Всі його функції повністю налаштовані на роботу коваля з клієнтом, щоб можна було створити стерпний і реалістичний ескіз для майстра, навіть якщо від художника у тебе навіть назви немає. Тієї паличкою котрою мені засунули в руку я малювала ніж і використовуючи деякі додаткові функції змінювала малюнок. Наприклад, натиснути двічі на лінію і вона стане рівною, без ефекту тремтіння руки або на кшталт цього. Дуже знайоме. Тому далі справа пішла як по маслу. Виводячи лінії я принагідно розповідала, що ж має вийти за підсумком, Пана Деніра дуже вразила моя ідея і він вступив зі мною в затяте словесне протистояння, намагаючись змінити ту чи іншу деталь, якщо бачив у цьому необхідність або навпаки доповнити і покращити. Спочатку я була категорична в цьому питанні, але через час недовгих пояснень все ж таки прийшла до висновку, що так зброя з іншого немагічного світу вимагає перебудови як я і хотіла, на лад нового світу. Плюс роль так само зіграло і те, що я поспішала і просто не могла собі дозволити витрачати дорогоцінний час на безглузді суперечки. За підсумком вийшов багатофункціональний і магічно пристосований ніж з кастетом. Я їх бачила тільки на фото так, що спочатку вийшла лише подоба, а після всіх доданих примочок, це зовсім мало скидалося на оригінал.

Далі після остаточно затвердженого ескізу мені запропонували вибрати матеріал з якого буде гравіювання або прикраси якщо я того бажаю.

Вибір матеріалу я повністю надала чоловікові так як нічого в цьому не тямила лише побажала, щоб він був максимально міцний і гострий. Чоловік задоволено кивнув від наданої свободи вибору, у нього передчутно спалахнули очі і було видно, що йому не терпілося приступити до роботи. Тому намагаючись нікого не затримувати я вибирала швидше.