Розділ 43. Місія. Частина 3

Другий дзвіночок стався наступного ж дня. Я знову залишилася одна, Демі на заняттях, а Артура забрав Ранс, глава палацової варти, і зараз бігла до Бельхальма, так як хотіла щоб на вечерю він приготував дещо особливе, саме тому залишила охорону біля кімнати, а то перед ними ніяково якось буде. Сьогодні мені хотілося влаштувати своєму нареченому еротичний вечір із вечерею при свічках, танцями та сексуальною білизною.

З-за рогу раптом з'явилась дуже неприємна пика Радника Фронзет. Я хотіла як у попередні рази, коли він намагався до мене підійти і заговорити. просто пройти повз сподіваючись, що він не захоче мене утримувати. Він помітив мене і раптом озирнувшись, дуже щасливо посміхнувся. Це дуже насторожило і майже відразу змусило пошкодувати, що я не послухалася слів Артура і пішла без охорони. Але хоробро піднявши голову вище, набравши повітря в легені, не зменшувала кроку і продовжила йти йому на зустріч, непомітно теж оглядаючись. Ось, що його втішило. У коридорі, крім нас, були лише двоє слуг в іншому кінці, зайняті прибиранням. І пощастило саме зараз на нього нарватися, наче навмисно. Ми зрівнялися і я помітила як він почав гальмувати усміхаючись мені в усі зуби, а я не хотіла з ним говорити, тому кивнула у привітанні і спробувала швидко піти якнайдалі. Може до нього дійде, що така моя поведінка означає, що я не хочу з ним говорити. Було б дуже добре.

- Леді Анастасія, куди це ви так летите? Щось трапилося? - Роздратовано заскреготіла зубами і зупинилася. І не можу ж я просто його проігнорувати. Чи можу? На превеликий жаль, довелося зробити обличчя цеглою і без тіні посмішки у відповідь повернулася до занадто настирливого мужика. Терся весь цей час поруч, нервував Артура, охорону та мене звичайно. Його лебезання вже набридли, хоч Артур завжди міг його швидко відвадити від нас, але не цього разу.

- Доброго дня, Радник Фронзет. Ні, нічого не сталося. Ви щось хотіли? - З натяком подивилася прямо в його очі, сподіваючись, що він просто зараз відмовиться і дасть мені піти. І сказати, що щось все-таки трапилося і тому мені пора йти, зовсім не варіант він може і допомогу свою запропонувати, а тоді я його точно не позбудуся і всі мої плани на вечір підуть коту під хвіст, а цього мені зовсім не потрібно, тому побільше холоду у погляд та незацікавленості у голос, але щось мені підказує, що для нього це буде так само марно як і намагатися поговорити зі стіною, але надія вмирає останньою.

- Ам госпо... тобто Леді, я дуже хочу з вами поговорити. Це дуже важливо. Ми можемо зайти до кімнати. Запевняю це не довго. Прошу .- сказати, що я здивувалася це нічого не сказати, та я просто в шоці. Він відверто почав просити і навіть благати, ці жалюгідні нотки в його голосі стали буквально гучним горном і обмовка спочатку була дуже дивною. А очі як надією поблискують. Що задумав?

- Ем ну добре, тільки не надовго. І давайте не в цій...- я погодилася, все ж таки цікавість мій порок, але хотіла щоб ми говорили тут у коридорі щоб якщо, що нас могли помітити та допомогти, але я навіть домовити про це не змогла, як мене грубо схопили за лікоть та запхали у приміщення, навпроти дверей якого ми якраз і зупинилися. - Що ви собі дозволяєте Радник? - я вирвала свою руку і відбігла від нього подалі, в загальних рисах помічаючи щось на зразок великого скопа з різним приладдям, яким користуються слуги. І як же так вийшло, що ми прям вдало так стояли. Сплановано? Гнів клекотів у мені дикою бурею, пропускаючи лише зачатки страху, і паніки.

- Вибачте. Мені потрібно вам дещо розповісти. Прошу не відкидайте мене, Господарко. - жалюгідним голосом благав він, не роблячи спроб підійти до ближче.

- Госпо...? Так відійдіть я зараз же йду. - він ніби спеціально стояв навпроти дверей, не дозволяючи себе обійти і втекти. Це починало лякати все сильніше з кожною секундою. Це його звернення мені зовсім не сподобалося. Що за дурну гру він затіяв, я не хочу брати участь у всьому цьому. Більше Надора ніде не залишу, завжди буду з ним ходити, ну нахрін цю видимість свободи, краще з охоронною ніж постійно на всяких психів нариватися. Собі ж дорожче, нерви всі витріпають.

- Ні, ви не можете. Я так довго чекав того моменту коли ви знов залишитеся одні. Я хотів підійти ще вчора, але завадила дурна Лінза. - А ось це несподіваний фінт, звідки він знає про Лінзу, нас ніхто не бачив, а Артур крім її батька нікому не говорив.

- Ви, що стежите за мною? - підозріло примружилася, роблячи ще крок наза,д коли він зробив такий самий до мене. Під моїм поглядом він зненацька знітився, опускаючи очі в підлогу.

- Ні.. тобто.. так.. тобто. Прошу вас, Пані. Благаю .- він говорив швидко, невиразно і дуже нервово, але досі так і не сказав про, що він так старанно " благає " . Мені то вже не цікаво з його викідонами, але може після того як виговоритися я зможу піти якнайдалі від нього. Зараз його поведінка зовсім не в'яжеться з тим уявленням, що він склав про себе тоді при першій зустрічі, за вечерею. Зараз він відверто... жалюгідний.

- Чого ви від мене хочете? Артур, мене шукатиме. Відпустіть мене негайно, я йду. - Зробила спробу його обійти, але він жваво загородив шлях змушуючи повернутися на початкове місце. Ефект несподіванки не спрацював. І силу не хочеться застосовувати, я вчора вже прокляття наклала на Лінзу, до речі крик на ранок був на весь палац і таки та, ніхто на мене навіть не подумав, навіть сама Лінза. До речі батько їй гарну таку прочуханку влаштував, це мені Артур розповів. І крім того, як я їй "підправила" зовнішність, її ще й покарали. Знатиме на кого рот роззявати.

Якщо я ще й сьогодні спробую позбавити свідомості Радника, після можу далеко не втекти, але якщо припече, то навіть роздумувати не буду, головне в коридор вийти, а там уже мене, якщо, що раптом помітять і покличуть Артура.

– Ні. Він не зможе вам дати того чого можу я. - Ох ця заїжджена платівка "він не вартий, я краще, вибери мене". Яка ж це дичина насправді. Бісить.

- Та ви, що? Думаєте мені не байдуже? Я його кохаю. А тепер відійдіть. - Його обличчя спотворилося гримасою болю і роздратування наполовину, а я ледь самовдоволено не посміхнулася. Ага не подобається чути таке. Але він все одно продовжує загороджувати вихід, виродок.