Розділ 42. Місія. Частина 2

Того дня Артур повернувся куди як раніше обіду, Демі ще на заняттях, а ми з дівчатками балакали. Він був на взводі і дуже злий, тому розуміючі дівчата самі знайшовши привід пішли залишивши нас на одинці. Я нічого не питала, захоче сам розповість. Просто підійшла і обняла, він, судорожно зітхнув, схопив у оберемок і поніс до спальні. Пристрасть охопила нас синім полум'ям в одну мить, ніби спалахнув сірник. Я віддавалася йому вся, намагаючись забрати смуток, а він ніби хотів вм'яти мене в себе, щоб я завжди була поруч. Артур так нічого і не розповів, лише шепотів як любить і ніколи не залишить нас з Демі. Я вірила йому і ні про, що не питала. Нехай. У всіх має бути те, про, що вони не хочуть говорити навіть коханим, а я не лізтиму. Лише дарувати свою любов і буду щирою в почуттях, що він викликав у мені своїми дотиками і поцілунками.

Потекли дні повні щастя та веселощів. Ми проводили весь вільний час утрьох, крім тих моментів коли син на заняттях, а у Артура з'являються справи, які він не може вирішити нікуди не йдучи. У Деміана додалося занять, ми вже другого дня провели відбір з активною участю дідуся, на посади вчителів. Взагалі батьки Артура зайняли дуже активну позицію у вирішенні долі хлопчика та й у нашому житті, буквально не спускаючи з рук Демі. Іноді це починало дратувати, але можливість побути у двох хоча б годину дуже була до речі. Як би ми не любили нашого хлопчика, але іноді хочеться просто приділити увагу один одному, насамоті.

Магію Лекс категорично відмовився комусь довіряти так, що він залишився його наставником на постійній основі, від чого малюк був тільки щасливий. Тоді як для етикету та географії ми знайшли інших людей. Дівчину з географії, досить молоду, але вона дуже любить дітей і знає свою справу, вміючи дохідливо донести інформацію до дитячого розуму не зважаючи на власний вік.

Та чоловік у віці для етикету, він був трохи строгий, але ніколи не підвищував голос та вислуховував усі питання, що виникали у хлопчика. Так само він зголосився вести в нього історію, що було досить несподівано, оскільки ці два види занять трохи в різних кваліфікаціях, але уважно його вислухавши, ми не знайшли причин, щоб відмовити. Три цих предмети у сина бувають тричі на тиждень, але письмо і читання обов'язково щодня. І, звичайно ж, для кожного свій викладач. Ми майже весь день витратили на те, щоб вибрати відповідні кандидатури, ще й враховуючи реакцію Демі на працівників, при першій зустрічі і подальшу поведінку, коли людина заводить з ним розмову. На жаль з-за раптового навчання, ми як мінімум на три години втрачаємо нашого хлопчика, віддаючи у владу викладачів, але ось те захоплення з яким він потім розповідає про все, що дізнався згладжує весь неприємний осад. Відколи потрапив у замок, не було й дня щоб він не посміхався, а разом з ним щасливі були і ми з Артуром.

Я теж не сиділа на місці і серйозно взялася за свій розвиток. В один з днів коли я залишилася все ж таки одна, як би Артур не намагався, але не міг постійно бути поряд. Так от знуджуючись від неробства я згадала про те, що і сама до ладу то не знаю етикету і правил поведінки у вищому суспільстві цього світу. Йти на заняття разом із сином було якось незручно, тому я пішла з проханням до Санси та Ванесси. Мене прийняли з розпростертими обіймами і в щільну взялися за навчання. І так Ванесса теж дізналася про моє справжнє походження. Здивувалася звичайно, але у неї не було того ж ажіотажу, який виплеснула свого часу принцеса. До мого навчання так само приєдналася свекруха. Спочатку було ніяково, але з часом ми притерлися і я на всю старалася під керівництвом трьох вишуканих Пані.

Для мене так само став щоденним ритуалом похід до постраждалих солдатів, в основному, Надора з Вашем та Чейза. Лерой уже наступного дня став на ноги і був як завжди веселий. Ваш теж не далеко від нього пішов, лікарі тут у них працювали на ура. А ось із Надором та Чейзом було складніше. Чейз то досить швидко прийшов до тями і так само зніяковіло приймав мої подяки та вибачення, але йому ще довго доведеться лежати в лікарні, рани були не жартівливі і так просто їх вилікувати навіть з магією було неможливо. Надор як і казали лікарі втратив руку, її залікували але він не міг нею утримувати меч. Чоловік був розбитий і це зрозуміло, руки і сила були його доходом. Тому я як і обіцяла того ж дня, як його виписали, попросила знову зайняти місце мого охоронця. Він був дуже радий і прийняв пропозиції без вагань, ця робота його трохи примирила з втратою, але це для нього так само було складно. Але я хоч би зробила все, що могла. Артур наполягав так само на тому, що охоронець мені потрібен ще один, як і окремий для нашого сина і тоді я подібно до нього, вперлася щоб нашого сина оберігав саме Ваш. Він врятував моє життя і був добрий, а значить і з дитиною зможе порозумітися. Через довгі суперечки та зіткнення, вперше між іншим за весь час нашого знайомства, Генерал все ж таки здався під моїм натиском і Ваш став на новий пост. Демі спочатку поставився до нього насторожено, навіть не дивлячись на всі наші запевнення та пояснення, але згодом звик і навіть почав грати з солдатом. Я ж казала, що він підійде. Що ж до мого супроводжуючого, тут я надала волю своєму коханому, бо більше нікого не знала. І мені приставили дуже сором'язливого і мовчазного чоловіка, він був знайомим Надора і дуже на нього схожий на нього, звати Тенер.

Як би я до нього не ставилася, але намагалася не звикати, оскільки дуже хотіла, щоб по одужанню на це місце повернувся Чейз. Я йому довіряю і знаю, що він буде захищати мене до останнього, а що може бути краще для мене. Про те, що сталося в лісі, стало відомо майже відразу, ну крім того звідки з'явився Деміан і як я вибралася з лап викрадачів, і тому весь палац гудів про це немов вулик. Але основною причиною того, що я не могла забути ці події, були кошмари які так і не зникли. Майрі, слава Богу, мені вже не снилася, але були інші. Вбиті солдати, обличчя яких до свого сорому я навіть не спроміглася запам'ятати. Це було страшно і так боляче, щоразу я прокидалася серед ночі в обіймах свого коханого, слухаючи його затишні слова, задихаючись від власних ридань і схлипів. Це було важко для нас обох, але ми намагалися. Перебороти, забути, переступити. Можливо ще трохи, та все вийде, але це буде точно не зараз. Ще занадто свіжі спогади.