Розділ 34. Дім. Частина 1

- Артур, а як ми поїдемо? - ми всі разом сіли на покривалі і спостерігали як Демі намагається відпрацювати ті рухи з мечем, які вчора йому показав Артур. Під схвальні посмішки і підбадьорювання батька хлопчик відкривався, і тренувався все старанніше. Я сиділа спершись на груди Артура і не могла не посміхатися, а воїни навколо відчували збентеження, через неформальну поведінку чоловіка. Але я вважаю, що вони заслуговують на таке особливе відношення хоча б через те, що не побоялися ризикнути своїми життями заради незнайомої та зовсім чужої леді. Тому Артур хоч і стримувався та був не таким холодним як зазвичай. Лерою з Лексом взагалі було байдуже. Мені здається, що вони вже встигли побудувати плани на нашого сина, тому я іноді кидала підозрілі погляди на цих двох. І чого тільки вчепилися?

- Ми будемо верхи, а так як ти ще занадто слабка їдеш зі мною, мій Нром витримає двох, а Демі з Лексом, він вже звик до нього. - Артур тихо це промовляв доторкаючись вустами волосся, пестячи мій живіт пальцями, а я рефлексувала та наповнювалася енергією від його уваги.
 

- Гаразд. Коли в дорогу? - мені було цікаво скільки ще часу ми проведемо тут. Хотілося нарешті вже прийняти теплу ванну і відмитися від усього бруду без допомоги магії. Ну і як же без м'якого ліжечка? Тут вже ніяк. Від однієї думки про чисту та запашну постіль, тіло розмякало.
 

- Одразу ж як тільки все зберуть у візниці. Через годину вже будемо в дорозі. Ти як себе почуваєш? Голова ще болить? - мене ніжно поцілували у вилицю. Посміхнулася, прикриваючи очі від насолоди і піднявши голову до чоловіка, поглянула в його майже байдуже обличчя. Майже. По очам то все видно.
 

- Вже майже минула, дякую коханий. А як ми потрапимо до столиці і де ми взагалі? Далеко?
 

- Скажемо так, я перешерстив повністю чотири міста і з прилягаючими до них лісами та болотами, і знайшов тебе ледь не на краю півдня Імперії, так що так, далеко. - Артур мимоволі посміхнувся мені і перевів погляд назад на сина. Зробила так само, відкинувши шок від новини, і побачила як старанно розмахує малюк дерев'яною зброєю. Я дивилася уважно шукаючи ознаки втоми, а то діти можуть загратися так що й не помітять, як   втомляться. Але нічого такого не було. - Демі синку підніми меч вище. Ось так, молодець і різкий удар. Відмінно, ти розумник. Продовжуй в тому ж дусі.
 

- Дякую тату. - малюк уважно вислухав критику і виправив усе на що вказав батько, а отримавши схвалення із захопленням засміявся і поглянув на мене. - Мамо дивись у мене виходить.
 

- Я бачу мій хороший. Ти великий розумашка. - кивнула хлопчику посміхаючись у відповідь і як тільки він повернувся до свого заняття, звернулася знову до нареченого. - Це ж скільки ми їхати будемо до столиці? Пораненим це не зашкодить? - сподіваюся їм буде забезпечена комфортна дорога, а то рани можуть відкритися, а стан чоловіків погіршитися, чого б дуже не хотілося.
 

- За поранених не хвилюйся з ними лікарі, а їхати верхи нам всього лише пів дня до найближчого міста, а там є портал якій пересе нас прямо в столицю. - а чи не той це портал, який встановлений лише в містах і заряджається магами?
 

- Нічого собі я побачу портал! - із захопленням прямо, як Деміан нещодавно закинувши голову назад, подивилася на усміхненого Генерала. Ось вже й справді здійснилася мрія. Вже чекаю не дочекаюсь, мені страх як цікаво.
 

- Побачиш обов'язково. - я ледве в голос не закричала від радості, але стрималася і лише сильніше притулилася до сильних грудей чоловіка, радісно зітхаючи.

Час відведений на збори пролетів як мить, і ми вже готові вирушати в дорогу. Поранених помістили в дуже комфортну криту візницю. Особисто перевірила. Великий простір охолоджений артефактами і повністю нейтралізований від спеки. Дерев'яне дно все устелено м'якими шкурами, а по периметру розкидані подушки. Чоловіки змогли без проблем та дуже комфортно розміститися хто як хотів. Лежачи, сидячи кому як більше подобалося. Місця достатньо і навіть мене спробували туди посадити, щоб з комфортом подорожувати, але я відмовилася.

Мої сили встановлюються семимильними кроками і я цілком зможу і з Арті на коні покататися, а ось Демі вже сама спробувала впхнути до військових за умови, що ми з Артуром їхатимемо поруч. Але хлопчик на відріз відмовився, оскільки був сильно заінтригований поїздкою на коні, разом із новонабутим другом Лексом. Маг і сам був у захваті від малюка. Я тільки рада що Деміан так швидко обзаводитися людьми, що його люблять тому більше не заперечувала і не наполягала хоч, і турбувалася щоб він не впав. Якщо йому хочеться так їхати, то нехай. Тим більше що Артур переконав мене, що Лекс не дозволить Демі впасти за будь-яких обставин.
Нам привели коней і ми всі вчотирьох я, Арті, Лекс і Демі будемо їхати разом, перед візницею в оточенні содат. Нром Артура був величезний, і міць так і хлинула від його вигляду. Потужні ноги, міцні тугі м'язи на грудях, довга шовкова грива, красива вольова морда. Він весь у чорному забарвленні, а на сильній спині срібно вишиване сідло і такі ж вуздечки, під які спритно чоловік підхопив того, притискаючись до тварини в привітанні. Я заворожено дивилася на тварину яка була майже в ріст Артура в загривку, у нас такий вид називали Шайр, найвищі і найсильніші коні. Неймовірно. Не змогла втримати себе і підійшла ближче, з насолодою занурюючись у ласку тварини та її грайливу поведінку. Артур уважно стежив за поведінкою свого скакуна ось тільки схоже, що зовсім забув, мені він не нашкодить. Нром був дуже ласкавим і ми без проблем потоваришували, а звістка про те, що я разом з Арті поїду на ньому і передчуття майбутньої спільної подорожі, привело того в захват. Посміялася над його енергійністю і відволіклася від цього красеня помічаючи, що Демі вже на всю нагладжує жеребця Лекса. Я з ним теж поспілкувалася і мені пообіцяли, що син буде в безпеці. Тому поцілувавши на останок сина в щоку і отримавши обіцянку про обережність, дозволила йому схопитися в сідло. Точніше Лекс заліз перший і вже Артур із землі передав щасливого сина до його обіймів. Ми спостерігали як наш малюк влаштовується і переконавшись, що все добре, і самі забралися на Нрома. Артур допоміг спочатку мені, а потім сам влаштувався за моєю спиною, міцно стискаючи в долонях вуздечки. Задоволено зітхнувши потерлася маківкою об ключицю нареченого і паралельно ніжно погладила шию жеребця, а потім і зовсім нахилившись поцілувала біля вуха, від чого він труснув головою і тихо заржав від лоскоту. Ми посміялися з такої його реакції і рушили нарешті з місця.