Розділ 11. Щастя. Частина 1

Поки мій ненаглядний спав я перебирала його волосся прочісуючи пальцями. Розплутуючи ковтуни, що з'явилися після купання і ніжно масажуючи шкіру голови. Рівномірне дихання та умиротворене обличчя коханого змушувало мене посміхатися. Він спав вже близько години і мої ноги давно затекли, але я і не думала його будити або просити лягти на подушку. Мені приємно, що він ось так відпочиває у мене на руках і турбувати його для мене занадто. Хай спить. Зрозуміти, що він саме коханий виявилося дуже просто мені вистачило просто одного погляду у його очі та день спілкування чи навіть менше. Жаль, що ще в слух я не змогла цього вимовити. Ще не прийшов час. Рано. Мій погляд зачепився за золотий заручний браслет на моєму зап'ясті. Я любовно провела пальчиком по контурам квітів символу нашої прив'язаності один до одного. Вони такі красиві наші браслети, де він тільки їх знайшов? Потрібно запитати і після ще сходити до того майстра хочу йому подякувати і якщо вийде замовити ще щось. Така тонка та старанна робота. Видно, що майстер любить свою справу.

- Ти так на нього дивишся ніби це він твій наречений, а не я. - хриплий зі сну голос Артура застав мене зненацька від чого я здригнулася.

- Ти виспався? Може ще спиш? - Я турбувалася за його здоров'я все-таки недосип це не дуже добре.

- Дякую, але я вже відпочив. Так, що щодо браслетів? - Він усміхнувся згинаючи брову в запитальному жесті. Я опустила руку та взяла його там де була пара мого. Грайливо усміхнулася відповідаючи:

- Ти безперечно отримав більше моєї симпатії ніж вони. Але ця робота настільки майстерна, що мені важко відірватися. А хто їх робив, ми можемо зустрітися з майстром?

- Навіщо тобі це? - Здивовано на мене подивився явно не чекаючи такого питання.

- Хочу подякувати за його працю. Вони дуже красиві.

- Тоді можеш дякувати, він прямо перед тобою. - кивнув чоловік, прикриваючи очі і цілуючи тильну сторону моєї долоні з браслетом на зап'ястя.

- Що?.. Але... - сказати, що я розгубилася це нічого не сказати.

- Це я їх створив. - А ось це був контрольний в голову.

- Але... Як же це... Чому? - Я ніяк не могла взяти себе в руки і нормально поставити запитання.

- У нас є така традиція. Хлопець, який вступив за поріг повноліття і став справжнім чоловіком, починає створювати шлюбні браслети для себе і майбутньої обраниці. Магія огортає вибрані метали, створюючи властивий тільки творцю візерунок і стиль. Тільки обраниця мага, яка заслужила щирі, позитивні почуття, зможе одягнути цей браслет, а згодом і стати його дружиною. Я витратив вісім років на їх створення. - Яка прекрасна у них традиція однак. Але вісім років це серйозно. Який у мене відданий справі наречений. Він працював так довго, сподіваючись колись вручити своє творіння дорогій дівчині.

- Неймовірно. Це просто вражаюче. Артур, дякую тобі. Велике спасибі. Я носитиму його з гідністю і нізащо і ніколи не зніму. Він тепер одне ціле зі мною. - я притиснула руку до грудей у ​​захисному жесті наче найбільшу коштовність, а Артур дивився на це з ніжністю та обожнюванням. Видно, що мої слова принесли йому радість.

- Я дуже радий, що саме ти стала тією, що носить його.

- А я як рада. Чому ти відразу мені не розповів хто їх зробив? - Від мого запитання чоловік розгубився.

- Не знаю. Тоді я дуже хвилювався. Вперше робив дівчині пропозицію і боявся не знайти тих слів, щоб висловили весь ураган почуттів. - він збентежено на мене глянув знизу вгору нервовим жестом, розтріпуючи волосся на маківці.

- Ти говорив дуже гарно. Твої слова змусили моє серце тремтіти як ніколи раніше. - я з усмішкою відібрала його долоню і стала назад укладати пасма його волосся.

- Я дуже щасливий. - щиро посміхнувся він, викликаючи в мені табун мурашок. Який він гарний.

І від цієї картини мені так захотілося заспівати, що сил моїх немає. У мене голос не прям, що дуже, але і вуха в трубочку не скручує. Я сподіваюся йому сподобатися ще й пісня така згадалася прямо всі мої почуття описує. Глибоко вдихнувши і дивлячись прямо в його очі, я тихо заспівала. Слова лились прямо з серця. З кожним рядком його очі ставали все більше, наливаючись обожнюванням та ніжністю. А я посміхалася і співала, співала...

А любов нас кличе

В яворовий гай, де зорі.

А любов нам каже:

Місяць вже, уже на дворі

 відкриє душу нам Замріяна смерека,

Подарують гори файну пісню

Нам здалека.

Я дивилася в його очі не відриваючись. Перед приспівом на мить затримала дихання, але побачивши підбадьорливу посмішку на обличчі коханого я виплеснула всі почуття в цій пісні вкладаючи частинку своєї душі.

Поведи мене,

 Де зорі цілувались,

 А любов казала: Гірко!..

Поведи мене,

Де ночі обнімались,

 А любов співала дзвінко!

Я нахилилася нижче і швидко цмокнула його в ніс. Долонею ніжно провела по шраму біля ока. Нехай і не безпосередньо, але це своєрідне освідчення з мого боку.

Я тебе чекаю

 На закоханій стежині,

Щоб зустріти знову

Твої очі сині, сині!

Хай любов не в'яне,

Хай любов веде до пари,

Десь високо в горах

Хай горять для нас стожари!