Розділ 10. Острів тих, що втратили. Частина 2

У мене в голові крутилося одне питання, яке так і норовило зірватися з язика і я будучи не стриманою і дуже зацікавленою відьмочкою відразу ж його поставила.

-Артур, а чому ти не розповів мені про паразита і печеру? Що саме Мілв його створив і начепив на мене? - я не відсторонювалася продовжуючи обіймати чоловіка за талію і зовсім не ображалася, мені просто було цікаво чому?

- Пробач, не хотів тебе турбувати. І це не Мілв його на тебе наклав. - Я здивовано підвела голову. Як не він?

- Але, ж ти сказав...

- Він його створив і за вказівками "благодійників" зробив Радника Праскус носієм. І паразит призначався саме мені, а ти його якимось чином перехопила. - він з жалем відвів очі пригнічено підтискуючи губи.

- Я рада.- Видихнула, не відриваючись дивилась на нього.

- Але ж ти постраждала! - обурено вигукнув він, повернувши мені свій погляд.

- І що? Для мене його носіння пройшло майже без наслідків, а ти міг би померти. Самі ж сказали, що від нього немає ліків. - Я гнівно насупилась, наводячи цілком логічні докази.

- Хааа... - він стомлено потер обличчя долонею розтріпуючи шевелюру на маківці.

- То то же!

- Гаразд, не гнівайся моя войовниця. - посміхнувся притискаючись своєю щокою до моєї, в його другій руці зашелестів папір. Ось і можливість перевести тему.

- А, що в інших листах? - Зразу ж перейшла я в наступ, вивівши чоловіка з думок.

– А? Зараз. - він випустив мене з рук і почав вчитуватися в інші листочки. Я обійняла його за талію підпірнувши під пахву і чекала пояснень.

- Це звіт, що я просив у Лорда Кант Ренс. Ти його не знаєш. Він голова підрозділу шукачів. Я дав його хлопцям створити список усіх, хто контактував з Радником Праскус протягом тижня. Вони швидко впоралися, молодці. - Артур вдоволено покивав.

- Це як взагалі можливо? - Блін, та скільки можна мене вводити в шок?

- По залишковій аурі, що залишається на магові навіть після недовгого близького перебування з іншим магом.- Пояснення не дуже допомогло, але я хоч уявлення мала як це працює. Але скільки ж це народу, якщо достатньо і просто побути поруч?

- Ого. Вони й правду молодці.

- Згоден.

- Там ще щось залишилося? - Я помітила ще кілька непрочитаних листів, вони були скріплені між собою.

- Так. Зараз .- він відклав звіти, що вже вивчив склавши в двоє і кинувши на покривала, приступив до останніх. Я чекала коли мені розкажуть, що там у останньому документі.

Але він усе гортав папір і гортав, перевертаючи зписані листи один за одним. З кожним прочитаним рядком на його обличчі калейдоскопом змінювалися емоції. У результаті він задумливо дивився в простір і мовчки передав мені папери.

- Сідай. - Поки я здивовано дивилася на папір у своїй руці, мене посадили на плед і опустилися поруч стомлено потиру очі.

- Прочитай. Там немає незнайомих слів ти все зрозумієш. - Бачачи як я зам'ялася заспокоїв він мене.

Перш ніж взятися за вивчення я поклала чоловіка, який не чинив опір, головою на свої коліна притиснувши до живота. Він обійняв мене за талію і сховавши обличчя спокійно засопів. Бідний, півночі не спав нехай, зараз відпочиває, а я почитаю. І вже я сиділа вчитуючись поки Артур мовчазною статуєю лежав на моїх ногах. Чесно, я очікувала прочитати будь, що, але тільки не це. Вони вже вирішили як покарати Мілва. Швидко. Думала для цього знадобитися більше часу все-таки хлопець не простий, а син Лорда. Написано було багато, але головне я виділила. Його магію запечатають і відправлять працювати на якийсь Острів тих, що втратили. Строк триста років. Півжиття він проведе в ув'язненні, нехай, і працюючи, але не в силах вибратися звідти через те, що не зміг впоратися зі своєю любов'ю і дурістю.

- Артур, ти спиш? - Я легенько провела рукою по потилиці чоловіка відкладаючи папери убік.

- Ти прочитала? - глухо уточнив він сильніше стискаючи мене в руках.

- Так. Хочеш поговорити? - я навіть не уявляю, що коїться в його душі.

- Не знаю, - невпевнено видихнув він. Я його не звинувачую сама не знаю, що б робила на його місці.

- Що то за острів? І чому його відправляють саме туди працювати? - Нехай почне говорити, а там можливо він виплесне все, що накопичилося.

- Острів тих, що втратили. Маги, які переоцінили свої сили або не змогли впоратися зі своєю магією, в результаті перегорівши втрачають свою особистість. Стають немічні не здатні навіть самі себе обслужити. Зазвичай родичам боляче чи не вистачає сил самим про них піклуватися, тому Імперія створила спеціальну установу на острові в Парському морі. Працювати там особливо бажаючих немає, але люди потрібні тому в основному там звичайні люди без магії. Мілв не робив привороту як ми спочатку думали і це врятувало йому життя. але він створив паразита, що теж дуже серйозно. Але він не знав, що створює і використовував побічно. Тому було ухвалено рішення залишити йому життя, але відправити на відпрацювання на Острів тих, хто втратив запечатавши магію. На триста років.

- Чому так довго? Це ж півжиття не можна ... - я спробувала було зменшити термін трохи виправдавши, але мені не дали.

- Незнання не применшує його провини, він намагався на мене впливати, причому цілком усвідомлено. До того ж він знав від кого приймав допомогу, а за це можна і на п'ятсот посадити. - Він перекинувся на спину і я побачила, як його обличчя стало дуже суворим.

- А від кого він ... - я не змогла домовити, чомусь мені було страшно дізнатися хто його спільники і дуже не дарма.

- Відступники. - його голос був сповнений гніву, а я лише від одного слова здригнулася, занурившись у вир страху. Мимоволі моя долоня накрила потворний шрам на обличчі Артура, що приніс йому чимало бід і страждань.

- Але ж ви їх знищили. - Він казав, що їх придушили і вони не повернуться. Він говорив.

-Ми теж так думали. Але вони знову почали діяти. - між його брів пролягла зморшка висловлюючи бурю невдоволення Генерала, що сколихнувся в душі.