Розділ 4. Побачення. Частина 2

- Здрастуйте. - У дверях стояв незнайомий мені чоловік років сорока- сорока п'яти. Його густе русяве волосся прикрашала благородна сивина. Суворий погляд карих очей здався мені знайомим, але я не змогла нічого згадати. Він пройшов у приміщення і тихо зачинив за собою двері. Я сильніше стисла ручку кошика, чекаючи чого завгодно, після недавніх подій вважаю за краще бути насторожі.

– Вітаю, Леді Анастасія. Я Лорд Гавірон Тревіс, батько Мілва.- Він притис долоню до грудей і в привітанні схилив голову.

- Оу...- це все, на що я була здатна на той момент. Ну, ще зробити подобу неглибокого реверансу, благо штанини і справді дуже широкі з боку можна подумати, що це спідниця. Але в цьому мабуть і була задумка. Тільки все рівно криво вийшло. Попросити Сансу мене навчити чи, що? — Чим можу допомогти?

Таак, звістка про те, що він татко того хлопця не принесла мені спокою взагалі, навпаки розтривоживши всі мої нерви. Ех, попити б чай із заспокійливими травами. З ними ж ніяких нервових клітин не напасешся.

- Я прийшов, щоб перепросити.

- Що? - Сказати, що я розгубилася це нічого не сказати. Вже думала мене тут четвертувати будуть за синочка, налаштувалась. А воно он як. Спраави..

-Я не думав, що наше знайомство пройде так, але мій син обійшовся з вами неналежним чином і дуже грубо, тому я прийшов просити у вас вибачення за його провидінку. Мені дуже шкода. - Він здавався і справді дуже засмученим. Його прямий погляд у мої очі, був сповнений смутку. Хоча, коли нормальні батьки будуть раді такій поведінці своїх дітей і справа не в орієнтації, а душі.

- Але чому вибачаєтеся ви, якщо вашої провини тут і на долю немає, де сам Лорд Мілв? - шкода, Артур не розповів мені нічого, про те як все пройшло вчора і я не знаю як мені варто поводитися.

- Артур заборонив Мілву підходити до вас Леді.- Чоловік по доброму реготнув, а в мене натурально відвисла щелепа. Ось це піруети. Але як же приєєємнооо! Аж, рум'янець на щоках виступив.

- Наставник доброго ранку. Що вас привело до нас? - Артур увійшов майже беззвучно з двома великими плетеними кошиками, догори чимось завантаженими і скромно прикриті хустинками. Встав біля мене і звично обійняв за плечі влаштувавши ношу біля ніг.

- Доброго, Артур. Бачу ви зібралися на прогулянку? - Вони явно були близькі, їхнє спілкування дуже вільне, наче у старих добрих знайомих.

- Так. У нас побачення .- просто, без таємниці, відповів дуже задоволений цим фактом Арті.

- Зрозуміло, справа молода. Ех і я раніше Шейлу водив на побачення, ось був час. - Замріяно зітхнув чоловік, на мить прикриваючи очі.

- Так, а, що вам заважає робити це зараз? - не втрималася від запитання.

- Вік дитинко, вже не той, - засміявся чоловік, відкрито мені посміхаючись.

- Ну, кохання не має віку, та й ви виглядаєте здоровішим за багатьох, не бачу жодних проблем. - повела плечима, виражаючи свою думку, чим змусила чоловіка повеселитися сильніше.

- Хаха, так, ти маєш рацію. Дякую.

- То ви скажете, навіщо завітали? - перервав нас голос Артура. Він як завжди виглядав спокійним, але напруженість у всьому тілі говорила про протилежне.

- Я прийшов, щоб попросити у Леді Анастасії, вибачення за поведінку та слова Мілва. - Ну ось. знову ця "леді".

- Лорд Гавірон мені нема за, що прощати вас. Нехай, ваш син вибачиться особисто, якщо справді цього хоче. Не треба його змушувати, мені це нідочого. - хитнула головою, зітхаючи. Схоже, так просто ця проблема не вирішиться.

- Але ... - хотів заперечити Артур, та я заздалегідь зрозумівши його обурення, виправилася.

- Тільки в присутності Артура. - підняла палець у повітря і подивилася на судженого з лукавою усмішкою на обличчі. - Так краще?

- Однозначно. - він усміхнувся, а Лорд Гавірон підтримав нас добродушним сміхом.

- Я зрозумів вас, Леді Анастасія і все передам Мілву. Тоді до зустрічі.

- До побачення. — Я щиро посміхнулася чоловіку. Він мені сподобався незважаючи на невдале знайомство з його синочком.

- І мені. Гарного вам відпочинку. - відваживши блазенський уклін на прощання, він подався геть з наших кімнат.

- Дякую. - Моя відповідь прилетіла вже у зачинені двері.

- Ну, і чого стоїмо? Вперед! У нас і так уже добряче пішло часу.

- Артуре! - Він зупинився і запитально підняв брову. - А ти нічого мені не хочеш розповісти?

Мені розповіли цікаву історію з якогось дешевого роману. Ну, серйозно не буває такого в реалі! Ну, я так думала, до сьогоднішнього дня ... А ще стільки всього попереду, що ж нас чекає?

- Тепер ми можемо вирушати? - глузливо уточнив чоловік.

- Так .- Серйозно не подаючи виду кивнула я, а в душі на всю усміхалася. - А як ми поїдемо?

- Зараз побачиш. - Знову загадки, сюрпризи. Мене ж такими темпами розірве від цікавості.

Але довго знемагати мені не довелося. Усміхнувшись, Артур віддав мені все три кошика, якось вмостивши одна на одну у мене в руках. Це було важко, але лише на долю секунди, вже наступної митті від чарівного дотику Артура, моя ноша стала невагомою. Та довго дивуватися, теж не дозволили. Чоловік підхопив мене на руки та попросив сховати обличчя на його плечі. Не опираючись, зробила так як і просили, лише відчула, як злітає з моєї голови панамка. Ну і добре, без неї обійдуся. Не минуло й п'яти хвилин, як шелест листя, шум і подих вітру змусили мене різко озирнутися.

- А ... Це ... Це як взагалі? - Поки я була в відвертому шоці, мене обережно спустили на землю і забрали поклажу, звільнивши руки.

Ми опинились, якимось чарівним способом, посеред хвойного лісочка. Ріденького та молодого, але дуже гарного. У далеку, ледве доходив до вух гул спадаючої води, закрившись іншими звуками. Ненавмисно, діючи на інстинктах заплющила очі і вдихнувши на повні груди, нарешті відчула повний спокій. Злитим рухом наблизилась до найближчого дерева, інтуїтивно відчуваючи напрямок до нього, та притулилася до твердої кори долонями і лобом. Занурившись у себе, відкрила свою душу і чекала відгуку, що на мій радісний подив не змусив довго себе чекати. Цей ліс, був дуже добрим і гостинним. Цікавий, як маленька дівчинка. Він розмовляв зі мною і співав як радий моєму приходу. Який щасливий, хранительці такій як я. Показав мені всі свої володіння, розповів про всіх живших тут тварин, дозволив з ними поспілкуватися на відстані. Вони теж виявилися мені раді. Я відповідала їм тим самим. Дякувала за доброту і те, що прийняли обіцяючи не застосовувати їм шкоду. І з величезним щастям приймала енергію, яку вони мене з неймовірною віддачею, пропонували. Чисту та світлу. Вони вперше з кимось діляться частиною себе, раніше магів і людей цього світу таке не цікавило, я перша хто так був радий їхнім подарункам. Вони й раніше б це робили, ось тільки не було кому їх прийняти.